У кабінеті на другому поверсі Богдан дивився на настінний годинник. Стрілки болісно повільно повзли до одинадцятої вечора. Руслан стояв біля вікна, трохи відсунувши штору, і спостерігав за мерехтливими ліхтарями у дворі. Його інтуїція вже вловила неправильний ритм світла і надто живі тіні біля стіни, але саме джерело загрози поки вислизало.
Богдан зірвався першим. Він схопився, пробурмотів, що забере сумку, і вийшов у коридор. Охоронець біля дверей пропустив його мовчки.
У спальні Богдан увімкнув світло й одразу побачив розстебнуту сумку. Пальці стали крижаними. Він кинувся до ліжка, вивернув речі й завмер. Частина грошей зникла. Поверх сорочок лежала золота запонка, яку він тримав у таємному сейфі на мисливській базі. Чорний хрест перекреслював золото, як вирок.
Богдан майже не дихав. Людина з лісу була тут. У цій кімнаті. Пройшла повз охорону, повз найманців, повз усі замки й залишила знак.
Потім він побачив записку.
Слова ввійшли у свідомість навіть не змістом, а отрутою. Гроші під сидінням. Найманці не рятують, а добивають. Усе змовлено. Алкоголь, безсоння, приниження, страх перед документами й втраченою владою змішалися в одну чорну картину. Руслан приїхав не по нього. Руслан приїхав по останні гроші й збирався списати смерть клієнта на лісового месника.
Думка вдарила так сильно, що рештки здорового глузду розсипалися. Богдан витягнув з-під подушки позолочений пістолет, пересмикнув затвор і важко, з сиплим диханням, пішов назад.
Коли він увірвався в кабінет, Руслан обернувся. На його обличчі не здригнувся жоден м’яз; лише брова трохи піднялася при вигляді тремтячого ствола.
— Ключі від машини, — прохрипів Богдан. — На стіл. Зараз.
— Ти повівся на дешеву провокацію, — спокійно сказав Руслан. — Опусти зброю.
— Не вчи мене! — Богдан зірвався на крик. — Гроші з пилорами в тебе під сидінням. Думаєш, я не зрозумів? Ти приїхав мене прибрати?
Руслан зробив ледь помітний заспокійливий жест. Але Богдан уже не чув. Він вимагав спуститися у двір, відчинити машину, віддати ключі, наказати людям кинути зброю. Голос зривався то в хрип, то у вереск.
Охоронець за дверима, почувши погрози командирові, спрацював за інструкцією. Він вибив двері плечем і влетів зі зброєю напоготові. Тріск дерева оглушив Богдана. Той сіпнувся і машинально натиснув на спуск. Куля пішла в стелю, обсипавши Руслана білою штукатуркою.
Далі спрацювала професійна реакція. Охоронець вибив пістолет прикладом, збив Богдана з ніг і притис до килима. Руслан, усе такий самий холодний, наказав зв’язати клієнта пластиковими стяжками. Вивозити збожеволілого параноїка під вогнем власної істерики було надто ризиковано.
У підвалі Тарас почув постріл, крики й важкі кроки над головою. План спрацював. Богдан був ізольований своїми ж захисниками, периметр ослаб. Тепер залишалося найважче: прибрати професіоналів Руслана без стрілянини, поки вони впевнені, що небезпека сидить зв’язаною в кабінеті й кричить голосом господаря району.
Тарас піднявся технічними сходами. У руці в нього була коротка монтувка з обмотаним ганчір’ям руків’ям. Він зупинився в густій тіні біля коридору й став чекати. За кілька хвилин один із найманців почав спускатися парадними сходами перевірити перший поверх після пострілу. Промінь ліхтаря різав темряву, ковзав по перевернутих стільцях, уламках скла й шкіряних диванах.
Тарас злився з тінню під сходовим прольотом. Він дочекався, поки чоловік спуститься на останню сходинку й переведе увагу на коридор до кухні. Один випад — короткий, безшумний, точний. Боротьба тривала кілька ударів серця. Найманець осів на килим обличчям донизу, стягнутий хомутами раніше, ніж устиг видати крик. Його ліхтар відкотився під диван і продовжував освітлювати порожнє місце…
