Тарас прибрав телефон і винувато усміхнувся, як школяр, якого застали з чужим зошитом.
— Вибач. Сам розумієш, сердечні справи.
— Розумію, — сказав Роман.
Йому довелося говорити повільно, ніби кожне слово перед виходом треба було пропустити крізь сито. Усередині вирувало, але обличчя залишалося спокійним. Не з благородства — з інстинкту. Скандал в автосервісі дав би Дарині фору. Вона встигла б зателефонувати Тарасові, вигадати історію про ревнивого колишнього, про хворого власника квартири, про помсту й образи. І Тарас, зачарований її голосом, повірив би.
— Слухай, — промовив Роман, — якщо у вас усе серйозно, не поспішай. Ти дорослий мужик, бізнес тягнеш, людей бачиш. Просто перевір документи. Паспорт, житло, сімейний стан. Не тому, що треба всіх підозрювати. Просто життя любить сюрпризи.
Тарас насупився.
— Думаєш, є сенс?
— Думаю, зайвим не буде.
Вони обмінялися номерами під приводом підвіски й давнього знайомства. Тарас пішов легко, майже пружно, як людина, для якої весь світ сьогодні працює на щастя. Роман залишився сидіти, доки майстер не гукнув його щодо машини.
Уже в салоні він відкрив банківський застосунок. Раніше спільна картка була просто зручністю: продукти, дитсадок, гуртки, бензин, рахунки. Тепер сухі рядки витрат почали складатися в іншу, чужу біографію. Рахунок із ресторану — саме у вечір чергових переговорів. Чоловічий парфум, яким він ніколи не користувався. Таксі в райони, де в Дарини не було ні клієнтів, ні подруг. Перекази на невідомі рахунки з розпливчастими коментарями. Оплата магазину білизни в день, коли вона нібито сиділа на нараді до ночі.
Він робив скриншоти один за одним. Пальці працювали дивовижно рівно, ніби займалися чужою бухгалтерією. Розум відставав, відмовлявся складати очевидне, але цифри не вміли жаліти… 👉👉👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
