Клим почав приходити не тільки в обід. Спочатку випадково: у вівторок вранці в нього перенесли зустріч, утворився вільний час, і він опинився біля кафе о пів на десяту. У залі сидів тільки Антон, який забув удома термос і зайшов по чай.
Ярина здивувалася. Майже непомітно, але Клим уже навчився читати її обличчя: маленька пауза перед привітанням, погляд на секунду довше звичайного.
— Рано.
— Зустріч скасували. Сніданок є?
— Є.
Сніданки Галина Терентіївна ввела недавно: робітники із заводу починали зміну о шостій, а до дев’ятої вже хотіли нормальної їжі. Яєчня, хліб, чай або кава — 120. Просто, ситно, без прикрас.
Клим їв яєчню і дивився, як Ярина починає день. Жодної сценічності. Вона протирала столи, перевіряла сільнички, зазирала в блокнот, перекидалася з кухнею короткими фразами.
— Масло є?
— Є.
— Цибуля?
— Ріжу.
Це була робота. Звичайна ранкова робота, без розгойдування і красивих жестів.
— Ви завжди самі відчиняєте?
— Завжди. Тітка Галя приходить о шостій. Я — о пів на сьому.
— Щодня?
— Крім понеділка. Понеділок вихідний.
— А неділя?
— У неділю хороший виторг. Люди не біжать, сидять довше, беруть більше.
Він порахував: шість днів на тиждень із раннього ранку, увечері підрахунки, закупівлі, списки.
— Коли ви відпочиваєте?
Ярина затримала олівець над рядком і подивилася на нього уважніше.
— Климе, ви вже місяць сюди ходите і весь час питаєте про кафе. Вам справді цікаво чи це така ввічливість?
Він не чекав прямого запитання.
— Справді цікаво.
— Чому?
— Не знаю точно. Я бачив багато справ, які починали з грошима, командами, рекламою. Половина закривалася через рік. А ви почали з однієї купюри і працюєте в плюс.
— Звідки ви знаєте, що ми в плюс?
Запитання прозвучало швидко, чітко, без образи.
— Здогадуюся. Черга щодня.
Вона трохи розслабилася.
— У плюс. Невеликий. Але щотижня трохи більший.
— Оце і цікаво.
Ярина дивилася ще секунду. Потім кивнула, ніби прийняла пояснення…
