Наступного ранку Ярина прийшла до будинку вісім о сьомій годині. Повітря ще було прохолодним, вулиця тільки починала прокидатися: десь грюкнули двері гаража, проїхала перша машина, за трансформаторною будкою ліниво гавкнув собака.
Замок опирався. Ключ не відразу увійшов до кінця, потім застряг, потім повернувся з хрипким клацанням. Ярина натиснула плечем, і двері відчинилися з таким скрипом, ніби давно відвикли впускати людей.
Усередині пахло застояним повітрям, старим жиром і вологим пилом. Десь у запаху було щось солодкувате, неприємне — може, миші, а може, просто роки без тепла і роботи. Ярина не скривилася. У дитбудинку її дитинства бувало й гірше.
Вона повільно пройшла залом. Вісім столів. Стільці різні: одні ще трималися, інші хиталися, три були явно зламані, в одного бракувало ніжки. Лінолеум біля стійки здувся міхуром. Шпалери під цеглу колись, мабуть, вважалися модними, тепер відходили по кутах і темніли плямами. На крейдяній дошці збереглися уривки старого меню: кава — 120, сендвіч із кур… далі літери стерлися.
Кухня виявилася важчою за зал. Ярина штовхнула двері й зупинилася. Шестиконфоркова плита стояла біля стіни, облізла, масивна, як старий залізний звір. Холодильник гудів невпевнено, але гудів. Отже, жив. Два розділові столи з нержавійки, один погнутий. Полиці з тарілками — частина ціла, частина зі сколами. Каструлі, сковорідки, ополоник на гачку.
Ярина відчинила холодильник. Усередині було порожньо і несподівано чисто. Хтось перед відходом усе ж вимив його, перш ніж замкнути це місце на невизначеність.
Вона повернулася до залу й сіла на широкий кахельний підвіконник. Холод пробрався крізь джинси, але вона не встала. Сімдесят два квадрати. Робоча плита. Живий холодильник. Вісім столів. Зламані стільці. Брудні стіни. І жодної зайвої монети.
З кишені вона дістала маленький блокнот у клітинку і ручку. Спочатку рука тремтіла від утоми, потім почерк став рівнішим. Вона писала не мрії, а те, що можна зробити руками: відмити, винести, розібрати, знайти фарбу, попросити допомоги, не соромитися там, де самій не впоратися. У кожному рядку було мало грошей і надто багато роботи. Але робота мала форму. Її можна було поділити на пункти. Її можна було почати…
