Вербицький не обернувся.
— Що він розповів вам про нас?
Питання прозвучало не різко. Просто прямо, без захисту зайвими словами.
— Що ви не говорили двадцять два роки. Що остання розмова була важкою. Що він вважає це своєю провиною.
— Так і сказав?
— Так. Без виправдань.
Мовчання затяглося. За склом двадцять третього поверху лежало місто, зовсім непричетне до цієї розмови.
— Він сказав вам, що саме тоді промовив?
— Сказав.
— І що ви думаєте?
Марта відповіла не відразу.
— Думаю, він говорив не зі зла. Він так влаштований: жорстко, прямо, іноді руйнівно. Це не виправдання. Лише факт. Ви, певно, знаєте це краще за мене.
Орест Вербицький нарешті обернувся. Уперше за весь час, що Марта його знала, його обличчя не було зібране в звичну твердість. Воно не стало м’яким. Просто на коротку мить зникло зусилля, яким він тримав себе закритим.
— Ви сказали це зараз, одразу після розмови про Ковальчука. Навмисне?
— Ні. Ви сказали: «Ідіть». Я не пішла. За десять днів це був єдиний момент, коли мені здалося, що можна.
— Чому можна?
— Бо ви щойно сказали, що йдете на ризик заради чесного рішення. Я подумала: людина, здатна на це, здатна почути й іншу правду.
Він довго мовчав. Потім майже нечутно промовив:
— Двадцять два роки.
Марта не відповіла. Тут не було чого додати.
— Ви знаєте, де він живе?
— У старому академічному районі. У тому самому будинку. Адреса є в університетських документах.
Вербицький кивнув один раз, повільно, і знову повернувся до вікна.
— Ідіть, Левченко.
Цього разу в голосі було щось нове. Не наказ і не кінець розмови. Радше вдячність, захована так глибоко, що її легко було не помітити, якщо не знати, де шукати.
Марта підвелася й пішла до дверей. На порозі зупинилася сама.
— Павло Данилович не просив мене шукати вас. Але він сказав одну річ: ви обоє носите це з собою щодня. Він — точно. Я подумала, ви теж маєте право знати, що він це розуміє.
Вербицький не обернувся.
— Ідіть.
Вона вийшла й тихо зачинила двері. У ліфті дивилася перед собою. Вона не знала, що він зробить — поїде, зателефонує чи знову замкне все всередині, як робив двадцять два роки. Але вона сказала правду без розрахунку на результат. Більше вона не могла зробити…
