У перший робочий день Марта вийшла з ліфта на дванадцятому поверсі за п’ять хвилин до дев’ятої. Аналітичний відділ займав майже весь простір: довгі ряди столів, скляні переговорні вздовж стін, кавомашина в дальньому кутку й дошка з формулами, які, здається, давно перестали бути чиєюсь актуальною роботою, але ніхто так і не стер їх. Її місце виявилося біля вікна. Не з особливої уваги до новенької — просто цей стіл найдовше залишався вільним.
Мирослава напередодні зателефонувала й пояснила все коротко, без зайвої теплоти:
— Крайній ряд, третій стіл від вікна. Приходьте о дев’ятій. На місці вам усе покажуть.
Показував Кирило Дорошенко, старший аналітик: років тридцять, швидкі руки, стримані судження, погляд людини, яка не робить висновків без запасу для відступу. Він підійшов майже одразу, щойно Марта сіла, і першим ділом подивився на ноутбук.
— Свій?
— Так. Корпоративний обіцяли видати пізніше.
— Якщо пообіцяли за тиждень, чекай за два. Тут така арифметика.
Він сів на сусідній стілець, навіть не спитавши, чи можна.
— Отже, ти та сама.
— Яка?
— Яку особисто взяв Вербицький. Він востаннє приводив людину в аналітику років три тому. Тоді то був Максим, племінник Ковальчука з ради.
— Я не племінниця Ковальчука.
— Це помітно.
Кирило дивився без прямої неприязні. Радше з обережною професійною цікавістю, як дивляться на нову змінну у давно знайомій формулі.
— Завдання приходитимуть на корпоративну пошту. Доступ тобі, здається, уже відкрили. Спершу — поточні позиції, таблиці, базова аналітика. Далі побачимо.
— Хто вирішує, що буде далі?
— Вербицький, — відповів Кирило так, наче цим закрив усі можливі уточнення. — Тут зрештою все сходиться до нього.
Коли Кирило пішов, Марта відкрила пошту. Доступ працював. У скриньці було три листи: привітання від кадрової служби з довгим регламентом, перелік внутрішніх контактів від Мирослави й лист від Вербицького. Без теми. Один рядок.
«До п’ятниці підготуйте порівняльний аналіз боргового навантаження восьми компаній портфеля. Методологію пояснити окремо».
Марта глянула на календар. Понеділок. До п’ятниці — чотири робочі дні. У вкладеннях лежала звітність восьми компаній за три роки: сотні сторінок таблиць, приміток, уточнень. Досвідчений аналітик на таку роботу взяв би тиждень, а чесно — більше.
Вона закрила лист і пішла за кавою. Скаржитися було нікому, та й сенсу в цьому не було. Строк був не несправедливістю, а частиною умов — таким самим елементом завдання, як перелік компаній чи вимога обґрунтувати метод. Марта знала: якщо сперечатися з рамкою до того, як розібрані дані, можна прогледіти головне — самі дані…
