У маршрутці пахло мокрою вовною, кавою. Анна трималася за поручень обома руками: сидячі місця були зайняті, а просити поступитися вона не наважувалася. Їй здавалося, що всі дивляться на її живіт, старий пуховик і набряклі повіки.
Бутик «Верес» розташовувався в торговій галереї із дзеркальними вітринами та запахом дорогих свічок. За склом висіли пальта м’яких відтінків, сукні, сумки на мармуровому кубі. Анна знала цей інтер’єр до цяточки: сама клеїла цінники, вибирала ручки, протирала вітрину.
Ірина Кравець стояла біля стійки в молочному костюмі, з гладко зачесаним волоссям і усмішкою для клієнтів. Дві жінки перебирали шарфи. Побачивши Анну, її вираз обличчя не відразу змінився, тільки пальці на планшеті завмерли. Потім усмішка стала тонкою, а страх в очах швидко сховався під роздратуванням.
— Мені треба поговорити, — сказала Анна тихо. — Про нестачу, про зарплату і про мамині роботи. Ти знаєш, що я нічого не брала.
Ірина повільно обійшла стійку й оглянула Анну з ніг до голови: розбухлі черевики, облізлий рукав, живіт під пуховиком. — Ти бачиш, куди прийшла? У мене клієнти. У мене зйомка за годину. А ти маєш такий вигляд, ніби вийшла з підвалу. Не стій тут. Ти мені всю картинку псуєш.
Одна з покупниць зніяковіло опустила шарф. Олена за касою зблідла. Анна відчула, як по шиї розливається жар. — Іро, я не по милостиню прийшла. Мама шила для тебе пів року. Ти продавала її пальта під своїм ім’ям. І ти обіцяла оформити мої зміни, коли я вела облік.
— Обіцяла? — Ірина сухо засміялася. — Ти спочатку поверни сто сорок тисяч, а потім згадуватимеш обіцянки. Чи думаєш, якщо вагітна, тобі можна все? Мені тут жалість не потрібна. Мені потрібен порядок.
Анна дістала синю папку. Пальці не слухалися; гумка зіскочила, кілька аркушів випали на світлу підлогу. На одному була мамина розписка, на іншому — фотографії пальт із датами. Ірина наступила підбором на край аркуша й нахилилася, щоб підняти його першою.
— Не чіпай, — Анна відступила, притискаючи папку до грудей. Ірина схопила її за рукав. Тканина старого пуховика тріснула по шву, з підкладки поліз пух, і на внутрішньому боці показалася мітка: «О. М.». В Анни потемніло в очах, але вона встигла натиснути на телефон у кишені, де зранку був відкритий диктофон.
— Миколо! — крикнула Ірина. — Виведіть її. Вона прийшла влаштовувати виставу. І дивіться, щоб нічого не прихопила. У мене тут камери, кожен куток записується.
Охоронець Микола з’явився з коридору. Він побачив живіт Анни й завагався. — Може, вийдемо спокійно? — сказав він майже пошепки. Ірина кинула на нього такий погляд, що він стиснув губи і став між жінками.
Анна нахилилася за аркушами, що випали. Живіт напружився, спину прострелило болем. Олена зробила крок, щоб допомогти, але Ірина кинула: — Стояти. Ще не вистачало, щоб ви всі тут перед злодійкою на коліна падали. Слово вдарило гучніше за ляпас. Анна підвелася з половиною аркушів у руках; решта залишилася під стійкою.
У коридорі Микола не штовхнув її, тільки притримав двері. Біля ліфта прибиральниця Світлана мовчки простягнула паперовий стаканчик води. Анна пила, а погляд повертався до вітрини: на манекені висіло пальто з діагональним стьобанням, брусничним шнуром і кишенею, яку мама називала «ластівчиною». На ціннику стояла сума, за яку Анна могла б прожити два місяці…
