Андрій допоміг застебнути гідрокостюм, перевірив подачу повітря, редуктор і з’єднання. Тарас закріпив ліхтар на довгій руків’ї, надів маску й зупинився біля води. Кілька секунд він дивився на гладку поверхню, де темніло його розпливчасте відображення.
— Якщо за двадцять хвилин мене не буде, слідом не йдеш, — промовив він. — Викликаєш інших і чекаєш.
Це була звичайна інструкція, яку водолази чули й повторювали десятки разів. Але сьогодні Тарас сказав її повільно, роблячи паузи між словами.
— Зрозумів, — відповів Андрій.
Перші кроки виявилися простими. Під ногами хрускотів дрібний щебінь, вода доходила до колін, потім до пояса. Ще один рух — і берег зник. Кам’яне дно обвалилося вниз, а зеленкувата товща зімкнулася над головою.
Тарас увімкнув ліхтар і почав занурюватися.
До трьох метрів вода зберігала залишкове тепло. Нижче холод прийшов одразу, ніби відчинилися невидимі двері. Неопрен захищав, але не міг повністю зупинити крижаний тиск. Він проникав під шви, стискав ребра, забирався в плечі.
З кожним метром світ втрачав колір. Зелена каламуть стала сірою, потім майже чорною. Промінь ліхтаря не розганяв темряву, а прорізав у ній вузький коридор. Усе, що лишалося поза жовтою плямою, ніби переставало існувати.
На глибині близько п’яти метрів із кам’яної стіни виступили викривлені прути арматури. Вони заросли слизькими нитками водоростей і погойдувалися від руху води. Тарас обійшов їх боком. Нижче світло вихопило масивний металевий остов — частину старої платформи чи транспортера. Іржаві краї були гострими, кріплення стирчали назовні. Тут не можна було поспішати: один різкий рух міг порвати костюм або зачепити шланг.
На позначці дванадцять метрів темрява стала майже відчутною на дотик. Дно виникало тільки на відстані витягнутої руки: сіре каміння, шар мулу, уламки, схожі то на гілки, то на кістки давно померлої машини.
І раптом у світлі з’явилася жінка.
Вона лежала між двома великими валунами на рівній ділянці дна. Спина притиснута до каміння, руки витягнуті вздовж тіла. Довге темне волосся повільно розправлялося у воді й знову збиралося навколо голови. Очі були заплющені. Обличчя зберігало такий спокій, що на мить Тарасові здалося: вона не втонула, а заснула.
Тканина легкої сукні обліпила великий живіт.
Тарас завмер. За тридцять років йому доводилося піднімати чоловіків, жінок, підлітків, одного разу — маленьку дитину. Він знав, як виглядає смерть під водою, як страх спотворює обличчя, як змінюється шкіра. Вагітну жінку він знаходив уперше.
Дивним було не саме її положення на дні, а бездоганна нерухомість. Ні мотузки, ні корча, ні залізної деталі, за яку вона могла зачепитися. Течії тут майже не було, але навіть за цього тіло мало б лежати інакше — незграбно, випадково. Її ж ніби дбайливо поклали між каменями.
І обличчя. Губи не потемніли, шкіра не здавалася синьою, риси не застигли в останній судомі. Вона виглядала живою настільки, наскільки людина взагалі може виглядати живою на глибині дванадцяти метрів.
Тарас змусив себе наблизитися. Обхопив жінку попід руками, підняв і відштовхнувся від дна. Вона піддалася несподівано легко. Надто легко для дорослого тіла на пізньому терміні вагітності.
Він пішов угору повільно, стежачи за швидкістю і подачею повітря. Професійна звичка втримувала рухи точними, але плечі починало трусити. Тарас розумів: річ не тільки в холоді.
Неправильність того, що відбувалося, відчувалася шкірою. Вона не мала форми, не пояснювалася конкретною небезпекою. За роки роботи Тарас навчився довіряти цьому внутрішньому сигналу. Іноді він спрацьовував раніше, ніж око помічало натягнуту волосінь, прихований під мулом метал або течію, що починала тягнути вбік. Тепер він нічого не бачив, однак відчуття чужої присутності ставало сильнішим.
Перед тим як дно остаточно зникло, Тарас повернув ліхтар униз.
Жовтий промінь ледь торкнувся валунів. На місці, де лежала жінка, ніби проступили темні вертикальні постаті. Кілька силуетів стояли півколом, не рухаючись, і всі були обернені до нього. Тарас кліпнув, повернув руків’я — і побачив лише мутну чорноту. Але відчуття, що знизу за ним спостерігають, не зникло… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
