Поверхня розірвалася над головою спалахом білого світла. Сонце вдарило в очі, і кілька секунд Тарас бачив тільки сліпучу пляму. Андрій уже зайшов по коліно у воду й тягнувся до жінки.
Удвох вони винесли її на каміння й поклали на розгорнуту ковдру. Тарас зірвав маску, виплюнув загубник.
— Медики де?
— Уже їдуть. Сказали, хвилин п’ять, — відповів Андрій, опускаючись поруч навколішки.
Дихання не було. Пульс не промацувався. Андрій поклав долоні на грудину й почав натискання, рівно, зі звичним рахунком. Тарас закинув жінці голову, затиснув ніс, зробив два вдихи. Холод її губ і присмак кар’єрної води викликали короткий напад нудоти, але він продовжив.
Вони змінювали рухи без слів. Натискання. Вдихи. Знову натискання. Літній чоловік відійшов на кілька кроків, стиснув панаму обома руками й щось шепотів, не зводячи очей із ковдри.
Сонце пекло мокрий гідрокостюм. По рукавах Тараса стікала вода й збиралася темними плямами на пилюці. У голові билося одне й те саме: надто довго, надто глибоко, надто холодно.
На четвертому циклі тіло раптом здригнулося.
Із рота жінки вирвався потік води. Вона вигнулася, судомно закашлялася й втягнула повітря з різким свистом. Андрій відсахнувся, не встигнувши приховати переляк. Тарас швидко повернув її на бік, підтримуючи голову й плечі.
Вона кашляла, давилася, знову хапала повітря. Кожен вдих звучав болісно, але він був справжнім.
Жінка, піднята з дванадцятиметрової глибини й така, що пробула під водою невідомо скільки часу, дихала… 👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
