Із туману вирвалися три чорні позашляховики з проблисковими маячками та знаками внутрішньої безпеки. Вони різко загальмували біля патруля, і їдкий дим від шин на мить змішався з ранковою імлою. Дверцята розчинилися майже одночасно. На дорогу швидко вийшли люди в цивільному та камуфляжі; у їхніх точних, злагоджених діях не було ані метушні, ані вагань. Контраст із лінивою самовпевненістю патрульних був особливо разючим: група, що прибула, діяла як єдиний, добре налагоджений механізм.
Гончаренко й Ткаченко не встигли нічого пояснити. За кілька митей обох уже притиснули до капота їхньої ж машини.
— Зброю покласти на землю! Руки за голову! Працює внутрішня безпека! — скомандував кремезний чоловік у шкіряній куртці.
Марина знала його як майора Романа Данилюка. Гончаренко смикався й намагався перекричати брязкіт кайданків. Він торочив про впливового тестя, небезпечну затриману та фальшиве посвідчення, але ніхто не став слухати його плутаних виправдань. Ілля не опирався. Він безсило обм’як біля капота, уже розуміючи, що кілька хвилин тому власноруч знищив усе, що вважав надійним.
Марина розблокувала дверцята й спокійно вийшла з автомобіля. Поправивши куртку, вона підійшла до патрульної машини та забрала з капота шкіряну папку.
— Полковнику, дозвольте доповісти. — Данилюк зупинився перед нею й віддав честь. — Група прибула за вашим викликом. Обох співробітників затримано, записи реєстраторів вилучено, обставини події зафіксовано.
Притиснутий обличчям до холодного металу, Гончаренко широко розплющив очі. Слово «полковник» нарешті пробилося крізь його розгубленість, а прізвище Ковальчук нагадало про недавні розмови. До їхнього управління справді призначили нового керівника — жінку з великого підрозділу, відому жорсткою боротьбою з корупцією. Подейкували, що раніше їй вистачило місяця, аби очистити від нечесних працівників цілий апарат. Усе почуте раніше здавалося далекими службовими чутками, доки жінка з тих розмов не постала перед ним, тримаючи в руках те саме посвідчення, яке він оголосив підробкою.
Він уявляв нову начальницю зовсім інакше, тому й не зрозумів, хто перед ним, побачивши скромно вдягнену жінку за кермом старої іномарки.
— Марино Андріївно, ви не постраждали? — Роман уважно оглянув її.
— Я в порядку. Але ці двоє наочно показали, чому управління опинилося в такому стані. Погрози, перевищення повноважень, спроба сфальсифікувати обставини затримання — і все це за кілька хвилин.
Вона наблизилася до Гончаренка. Тепер він тремтів і вже не намагався сміятися. Максим почав щось нерозбірливо говорити, однак Марина зупинила його коротким жестом.
— Кілька хвилин тому ви заявили, що тут самі є законом. Запам’ятайте: закон не належить ані вам, ані мені. А ви відтепер — підозрюваний у цілій низці грубих службових порушень і можливих злочинів. І ще одне. У вашому планшеті я помітила незаповнені протоколи, на яких заздалегідь стоять підписи свідків процедури. Їхнє походження пояснюватимете слідчому.
Гончаренко заплющив очі. До нього нарешті дійшло, що часи, коли будь-яке свавілля сходило йому з рук, скінчилися. Марина дивилася на нього без тріумфу. Замість злості вона відчувала лише гірке розчарування: сюди вона приїхала розбудовувати дієву службу, а починати доведеться з очищення того, що роками розкладалося зсередини.
До місця зупинки підходили інші співробітники. Повітря наче бриніло від напруження, і кожен присутній розумів, що подія вже не обмежиться затриманням двох патрульних. На безлюдній дорозі починалася велика перевірка всього управління…👉Продовження — натисніть кнопку «Уперед» під рекламою👇👇👇
