У місті, де призначили зустріч, ніч була вологою й важкою. Повітря стояло нерухомо, пахло квітами, нагрітим асфальтом і бензином. Ресторан обрали на околиці — тихе місце без випадкових очей, де за зачиненими дверима давно вирішувалися питання, не призначені для чужих вух.
Остап увійшов сам. Назар залишився зовні, біля входу, і звично розчинився в напівтемряві. Усередині неголосно грала музика, пахло смаженим м’ясом і дорогим тютюном. За щільною шторою в глибині зали на нього чекали двоє.
Павло Гончаренко, на прізвисько Гончар, підвівся першим. Кремезний, сивий, з важкою бородою і ясними очима людини, яка багато бачила й майже нічому вже не дивувалася. Поруч сидів Тихон Лисенко, Тихий, смотрящий по цій землі: худий, жилистий, із сухим обличчям і уважним поглядом. Він рідко говорив багато, але там, де звучало його слово, сторонні не втручалися.
— Остапе, брате, — Гончар обійняв його міцно. — Давно не бачилися. Погано, що так довелося зустрітися.
— Погано, Павле. Дуже погано.
Вони сіли. Офіціант безшумно приніс їжу, напої, зачинив двері й зник. Кілька секунд чоловіки мовчали. Потім Тихий сказав:
— Розповідай.
Остап розповів без зайвих слів: будинок, відмова матері продавати ділянку, нічний прихід, лікарня, зламане стегно, слідчий, який перетворив побиття на падіння. Він говорив рівно, майже сухо. Чим спокійніше звучав його голос, тим важчим ставало повітря в кімнаті.
Коли він закінчив, Гончар довго крутив у пальцях келих, не підносячи його до губ.
— Мати, — сказав він нарешті. — Вони підняли руку на твою матір.
— Так.
— Це безмір.
— Тому я тут.
Тихий повільно кивнув.
— За поняттями відповідь одна.
— Я знаю. Але мені не потрібен поспіх. Мені потрібна вся їхня система.
— Кравченко, — сказав Тихий. — Колишній вуличний хижак. У старі роки тримав ринок, потім обмився, перевдягнувся, пішов у владу. Зараз вважається господарем містечка. Адміністрація, поліція, суд, частина слідства — усе навколо нього. Не сам він. Є Роман Гордієнко, депутат і будівельний ділок. Гроші його. Кравченко дає владу. Разом вони рухають торговий центр «Меридіан».
— Хто виконує?
— Андрій Коваленко, заступник із землі. Він ходить по будинках, умовляє, потім погрожує. Кирило Каденко тримає силову бригаду. Едуард Савицький відмиває гроші через ринок. Сергій Гнатюк, начальник поліції, прикриває. Слідчий Кравець закриває папери. А до твоєї матері, кажуть, ходили двоє з людей Каденка — Денис Бугаєнко, Бугай, і Артем Вовк. Вони й були в будинку тієї ночі.
Остап слухав, запам’ятовуючи кожне ім’я. Дев’ять людей. Не натовп. Система. У будь-якої системи є верх, низ і місця, де вона тріскається…
