Нова роль не повертала Сергієві ні гідності, ні прав. Він залишався недоторканним для більшості, але отримував дозвіл діяти там, де Князеві був потрібен виконавець. Така двоїстість робила його становище складнішим: зневага оточення тепер змішувалася з обережністю перед людиною, за якою стояла чужа влада.
Шрам на долоні затягнувся, залишивши нерівну смугу. В’язні, як і раніше, не сідали поруч і не користувалися його речами, однак відкриті знущання майже припинилися. Усі розуміли, що надто наполеглива провокація може бути витлумачена як виклик самому наглядачеві.
Льоха теж почав цуратися свого захисника. Його лякала легкість, із якою Сергій схопився за відро, і та безмовна покірність, із якою прийняв поріз. Рятівник дедалі помітніше ставав частиною механізму, від якого колись намагався вберегти підопічного.
Крихка рівновага порушилася після прибуття нового авторитета на прізвисько Звір. Цей чоловік не визнавав чужої першості й звик домагатися свого прямим тиском. Уже в перші дні довкола нього зібралися сильні в’язні, готові оскаржувати розпорядження колишнього лідера.
Звір поступово підминав під себе різні сторони тюремного життя, перевіряючи, де влада Князя виявиться слабшою. Відкритої сутички поки не відбувалося, але камера розділялася на два табори. Будь-яка сварка могла стати іскрою, після якої тиха боротьба перетворилася б на кривавий конфлікт.
Князь бачив загрозу, однак не міг усунути суперника особисто. Пряма війна привернула б увагу адміністрації й поставила б під сумнів його здатність утримувати лад. Потрібен був виконавець, не пов’язаний із верхніми щаблями й достатньо залежний, щоб не видати замовника.
Пізно ввечері Сергій отримав наказ підійти до почесного кутка. Князь без довгих пояснень повідомив, що Звір заважає стабільності й має зникнути. Із безправного вигнанця, додав він, спитають менше, а можлива розплата не зачепить тих, хто насправді ухвалює рішення.
Натомість наглядач пообіцяв Сергієві й Льосі окреме місце та спокійне життя до кінця строків. Їх більше не використовуватимуть для розваг і не втягуватимуть у чужі конфлікти. Ціна цієї відносної безпеки полягала в тому, щоб відібрати життя в людини, з якою Сергій навіть не розмовляв.
Відмова лишалася лише видимістю вибору. Сергій бачив, що Князь уже вирішив долю і Звіра, і свого виконавця. Він мовчки взяв саморобне лезо й вислухав вказівку підстерегти суперника в тюремній лазні, де густий пар приховував те, що відбувається, від випадкових очей.
Напередодні призначеного дня Сергій майже не спав. Він думав про те, як із жертви перетворився на знаряддя чужої розправи, і розумів, що вранці йому доведеться переступити останню моральну межу…
