Сергій навчився існувати майже беззвучно. Він не затримував погляду на обличчях, вгадував наближення людей за кроками й виконував доручення раніше, ніж їх устигали повторити. У камері він став таким самим звичним предметом, як стара решітка, запах хлорки чи відро біля стіни. Таке життя не приносило полегшення, але бодай робило небезпеку передбачуваною.
Колишня особистість сховалася так глибоко, що спогади здавалися подіями чужої біографії. Після нічної розмови з Князем Сергій більше не опирався навіть подумки. Він працював із завзяттям приреченого, ніби разом із брудом намагався стерти сліди власного минулого життя.
Його бездоганна покірність поступово набридла любителям знущань. Дрібні провокації траплялися дедалі рідше, бо не викликали очікуваної реакції. Для Сергія байдужість оточення стала єдиною доступною подобою безпеки, і він старанно не порушував крихкої рівноваги.
Одного разу двері відчинилися, і всередину вштовхнули до смерті наляканого молодого хлопця на ім’я Льоха. Услід за ним уже надійшли відомості про аналогічне тяжке обвинувачення. Новачок розгублено озирав камеру й іще не розумів, чому звичайні розмови раптом стихли.
Сергій відчув болісний укол упізнавання. У тремтячих руках, бігаючому погляді й незграбній спробі розправити плечі він побачив себе місячної давнини. Це було не стільки співчуття, скільки неможливість знову спокійно спостерігати вже пережиту катастрофу.
Князь зміряв прибулого звичним холодним поглядом. Кілька в’язнів почали підводитися, чекаючи сигналу до знайомої процедури, а Франт першим ступив до юнака. Повітря в приміщенні знову стало щільним, як у день появи Сергія.
І тоді людина, яка місяць не наважувалася заговорити без дозволу, вийшла зі свого кутка. Сергій став між Льохою й тими, хто наближався, і хрипко попросив не чіпати новачка. Від несподіванки камера завмерла: представник найнижчої касти щойно заявив про власну волю.
Франт розвернувся до нього з люттю, готовий негайно покарати за зухвалість. Але Князь зупинив його одним коротким окриком. Наглядач не виглядав розгніваним; навпаки, в його очах з’явилася цікавість дослідника, який виявив у зламаного знаряддя нову властивість.
Він спитав Сергія, чим той готовий заплатити за безпеку чужої людини. У місцевій системі заступництво не могло бути безплатним, особливо коли його просив безправний вигнанець. Сергій розумів, що необачне слово погубить обох, і все ж не відступив.
Він запропонував виконувати подвійний обсяг найбруднішої роботи й віддавати Льосі половину свого й без того мізерного пайка. Пропозиція прозвучала безглуздо й нечувано: відкинутий торгувався з тим, кому не мав права навіть дивитися просто в очі. Князь мовчав, зважуючи ціну цієї дивної угоди…
