Поблажливість могла послабити становище наглядача, але незвичне прохання відкривало нові можливості для контролю. Якщо навіть на самому дні з’явиться власний щабель підпорядкування, влада Князя проникне туди, де раніше існувала лише загальна зневага. Саме цей розрахунок переважив бажання негайно покарати зухвалого прохача.
Авторитет погодився й передав новачка під особисту відповідальність Сергія. За будь-яку помилку Льохи відповідати мав його захисник, причому розплата обіцяла бути подвійною. У Сергія ослабли коліна від полегшення, але наступна умова угоди миттю позбавила його цієї радості.
Князь наказав йому самому провести ритуал, після якого Льоха опиниться серед відкинутих. Лише так юнак міг уникнути загальної розправи й перейти під захист нового опікуна. Урятувати його, залишивши повноправним членом камери, система не дозволяла.
Сергій зустрівся з новачком очима й одразу побачив, що той усе зрозумів. Погляд Льохи метався між надією й жахом. Людина, яка стала на його захист, тепер мала власними руками поставити на ньому те саме тавро, від якого сама повільно гинула.
Відмова прирікала обох на негайне покарання, а згода вимагала стати схожим на колишніх мучителів. Сергій підійшов до тремтячого хлопця, тихо попросив пробачення й завдав першого удару. Після цього зупинитися вже не дозволили б ані Князь, ані камера, що оточила їх.
Він діяв швидко, без злості й намагався завдати якнайменше болю, не порушивши наказу. Однак для Льохи ця різниця навряд чи мала значення. Того дня Сергій урятував його тіло від натовпу, водночас зруйнувавши останні підстави для довіри між ними.
Після завершення процедури у світі безправних з’явився старший. Таке становище виглядало знущанням зі здорового глузду, але його визнали всі, бо воно виходило від Князя. За крихітну владу над однією людиною Сергій заплатив рештками совісті.
Тепер він навчав Льоху правил виживання: як триматися на відстані, коли опускати погляд, яким шляхом іти до свого місця і чого не можна торкатися. За найменшу помилку новачка Сергій отримував стягнення сам, тому був змушений контролювати кожен його крок. Він повторював ці вимоги наполегливо, бо добре пам’ятав ціну єдиної випадкової помилки.
На очах у решти він удавав суворого наглядача, віддавав короткі команди й не допускав заперечень. Ця показна жорсткість правила за єдиний щит: поки камера вважала Льоху власністю суворого опікуна, охочих розважитися його коштом ставало менше.
Потай Сергій ділився з підопічним їжею й намагався брати на себе важчу частину роботи. Льоха підкорявся, але в його очах водночас жили вдячність, страх і ненависть. Він розумів мотиви рятівника і все ж не міг забути, чиїми руками був принижений.
Уночі, коли ніхто не слухав, вони пошепки говорили про зруйновані життя. Ці короткі розмови повертали їм здатність мислити й не давали остаточно розчинитися в нав’язаних ролях. Два тюремні привиди трималися один за одного, хоч кожен завдавав іншому болю самим своїм існуванням. Лише в темряві Сергій дозволяв собі поводитися з Льохою як із рівним, а не як із підлеглим.
Князь спостерігав за результатом із холодним задоволенням. Йому вдалося створити вертикаль підпорядкування навіть серед тих, кого сама камера вважала нижчими за всіх. Однак новий лад позбавив решту звичної можливості безкарно знущатися з Льохи, і невдоволення поступово почало шукати виходу…
