За кілька тижнів експертиза підтвердила те, що сім’я вже знала серцем. Ясного ранку біля річки зібралася невелика процесія. Світло лежало на воді широкими смугами, а над берегом темнів скелястий уступ, що приховував безіменну могилу Каті.
Богдан і Марина стояли попереду. Поруч були Ірина й Віктор Гнатюк, а також Сергій Левченко — колишній слідчий, який колись вів справу й тепер прийшов попрощатися разом із сім’єю. Позаду зібралися однокласники, кілька вчителів і директор школи. Звістка про арешт Романа Кравця та виявлення останків швидко облетіла місто, змусивши людей заново пережити історію, яку давно вважали нерозв’язною.
Богдан тримав невелику урну обома руками. Вони з Мариною довго обговорювали місце поховання й урешті вирішили відмовитися від кладовища. Катя любила річку, могла годинами сидіти на березі, мріяла вивчати природу й захищати її. Батькам здавалося правильним довірити прах воді, а не залишати доньку під важкою плитою.
Рішення далося їм не одразу. Марині хотілося мати місце, куди можна принести квіти; Богдан боявся, що могила стане ще однією замкненою кімнатою, навколо якої будуватиметься їхнє життя. Річка примирила ці почуття: вона залишалася поруч, але не втримувала. До неї можна було прийти будь-коли й дивитися, як вода продовжує шлях.
Священник говорив про роки очікування, про біль, який неможливо поховати, доки не знаєш, із ким прощаєшся. Голос його був негучним, однак над спокійною гладінню кожне слово чулося виразно.
— Сьогодні близькі повертають Катерині ім’я, пам’ять і спокій. Віднині її не втримають ні страх, ні стіни, ні чужа воля.
Марина стала поруч із чоловіком і поклала долоню йому на плече.
— Катя любила це місце, — сказала вона присутнім. — Хотіла присвятити життя природі. Думаю, їй було б спокійно знати, що тепер вона стане частиною річки, до якої завжди поверталася.
Богдан відкрив урну. Разом вони нахилили її над водою. Світлий прах торкнувся течії й розвіявся. Слідом люди почали кидати білі гіацинти. Квіти погойдувалися на хвилях, збираючись у крихку світлу доріжку.
Ірина підійшла останньою. До грудей вона притискала пошарпаний «Таємничий сад». Біля самої води зупинилася, але книгу не відпустила.
— Прощавай, моя рідна, — прошепотіла вона. — Прости, що так і не повернула тобі книгу.
Ірина залишилася стояти з томом у руках, дивлячись услід квітам. Богдан теж спостерігав, як білі суцвіття стають дедалі меншими. Саме ця забута книга привела його до подруги доньки, потім до Романа, будиночка й майданчика над урвищем. Шкільний жарт, на який ніхто не звернув би уваги, виявився останньою ниткою, залишеною Катею.
Коли церемонія закінчилася й люди почали підніматися до дороги, Гнатюк попросив Богдана, Марину та Ірину затриматися. Сергій Левченко теж залишився.
— Роман дав зізнавальні свідчення, — повідомив слідчий. — Тепер ми знаємо, що сталося після викрадення.
Марина міцніше взяла чоловіка під руку. Ірина опустила очі на книгу.
— Він утримував Катю в заміському будиночку кілька днів. Роман не змирився з тим, що після їхнього колишнього зв’язку Катя обрала Максима. Він вважав, ніби Катя зобов’язана повернутися до нього, бо колись обіцяла вірити в нього.
— Чого він вимагав? — запитав Богдан.
— Щоб вона розсталася з Максимом і сказала всім, що поїхала сама святкувати закінчення школи. Натомість він обіцяв більше не приховувати їхніх стосунків. Катя відмовилася.
Гнатюк говорив рівно, без подробиць, які могли лише завдати нового болю.
— За його словами, вона сказала, що майже рік намагалася любити його й сподівалася на зміни, але нарешті зрозуміла: самої її віри недостатньо, якщо він сам не хоче ставати іншим. Після цих слів Роман оскаженів…
👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
