Богдан відвернувся, але побачене вже не зникало. Слідчий розклав знімки лицем донизу й почав читати написи на звороті.
На одному десятки разів повторювалася та сама фраза: «Ти все одно повинна мене любити». Почерк то розростався на пів сторінки, то стискався до дрібних, майже нерозбірливих літер; рядки нашаровувалися один на одного. На іншій фотографії Роман згадував «прекрасний час біля скель» і залишав лагідний підпис, наче йшлося про щасливе побачення.
Останній запис був довший. Гнатюк прочитав його мовчки й передав колезі. У тексті йшлося про те, що пошуки підходять дедалі ближче до будиночка, що Катя не хоче говорити й відмовляється залишатися з Романом. Наприкінці він просив вибачення за те, що йому «довелося зупинити її назавжди», інакше його виявили б. Він писав, що вона залишиться в його серці, навіть якщо ніхто ніколи не дізнається про їхній зв’язок.
Богдан чув власне хрипке дихання. Усі версії, якими він рятувався роками, — донька поїхала, втратила пам’ять, боїться повернутися — стиснулися в кілька рядків, написаних чужою рукою.
— Нам належить отримати повні свідчення й встановити точні обставини смерті, — тихо сказав Гнатюк.
З іншого краю майданчика його покликав один із фахівців. Кілька працівників оглядали ґрунт навколо свіжої ями. Приблизно за п’ять метрів від неї знайшовся участок, де земля відрізнялася щільністю й відтінком.
— Структура ґрунту тут інша, — повідомив криміналіст. — Ми обережно зняли верхній шар і виявили кісткові фрагменти.
У Богдана підігнулися ноги. Він опустився на каміння, не відчуваючи його гострих країв. Невідомість, яка мучила сім’ю двадцять два роки, завершилася найстрашнішою відповіддю.
До цієї хвилини в ньому зберігалася крихітна, майже соромна можливість помилки: листи могли виявитися жорстокою фантазією, фотографії — частиною історії, яку Катя пережила й залишила позаду. Кісткові фрагменти знищили останню шпарину для надії. Богдан заплющив очі, але замість темряви побачив доньку у випускній сукні.
Роботу продовжили повільно, шар за шаром звільняючи старе поховання. Сонце йшло за пагорби. Невдовзі сумнівів майже не залишилося: під кам’янистою землею були людські останки.
Гнатюк підійшов до Богдана й присів поруч.
— Офіційний висновок дасть експертиза, але обставини й знайдені речі дозволяють припускати, що це Катерина. Потрібно повідомити вашу дружину. Ми можемо зробити це самі.
Богдан довго дивився на розкоп, потім кивнув.
— Подзвоніть Марині. І Ірині Мельник. Вона була найближча до Каті. Має право знати.
Слідчий запропонував відвезти його до відділку або хоча б посадити в машину, але Богдан відмовився.
— Я залишуся. Ми чекали стільки років. Не можу піти, доки її не піднімуть із цієї землі.
Марина приїхала приблизно за годину. Побачивши оточення, людей у захисному одязі й чоловіка біля краю майданчика, вона зблідла. Богдан ступив назустріч, і Марина вчепилася в його куртку, ніби тільки так могла втриматися на ногах.
Гнатюк говорив спокійно, ретельно добираючи слова. Марина майже не дивилася на нього — її погляд залишався прикутим до розкопу. Сльози з’явилися не одразу. Спершу вона лише міцніше притиснулася до Богдана, наче боялася, що це місце здатне забрати і його.
Ірина приїхала пізніше. Очі в неї опухли від сліз. Варто було побачити ділянку над річкою, як вона закрила обличчя руками. Троє опинилися поруч, об’єднані одним горем, яке довгі роки кожен ніс окремо.
— Ми заберемо її звідси, — сказала Марина слідчому. Голос тремтів, але слова звучали твердо. — Катя не залишиться там, де він її сховав. Вона заслуговує на спокій в іншому місці.
— Робота на місці триватиме день або два, — відповів Гнатюк. — Потім останки передадуть на експертизу. Після офіційного підтвердження сім’я зможе їх отримати.
Ірина підійшла ближче до межі оточення.
— Чому ти мені не сказала? — прошепотіла вона. — Ми ділилися всім. Я б допомогла. Я б не дозволила тобі залишитися з ним самою.
Відповісти було нікому. Над річкою густішали сутінки. Богдан тримав Марину за руку й дивився, як фахівці дбайливо звільняють доньку із землі. Вперше за два з лишком десятиліття він точно знав, де вона.
— Вона повертається додому, — сказав він дружині. — Наша дівчинка нарешті буде вдома…
👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
