Працівниця поліції допомогла Богданові сісти й оглянула червоні сліди на шиї.
— Дихати можете? Лікар потрібен?
— Я впораюся, — прохрипів він, хоча кожен вдих обпікав. — Там, під землею, коробка. Він закопав її й вимовив ім’я моєї доньки — Катерини Яремчук. Вона зникла двадцять два роки тому.
Один із працівників одразу посерйознішав.
— Я пам’ятаю цю справу.
Поки Романа вели до машини, він жодного разу не подивився на Богдана. Недавня лють зникла; обличчя стало нерухомим, майже порожнім.
Невдовзі на майданчик піднявся високий чоловік у світлій куртці. Він представився Віктором Гнатюком, повернув знайдений біля краю телефон і попросив розповісти все від початку.
Богдан говорив повільно, часом зупиняючись через біль у горлі. Розповів про альбом, запис про книгу, візит до Ірини, приховане спілкування Каті з Романом і розмову біля його дому. Не приховав ні похоронного бюро, ні випадкової зустрічі біля магазинів, ні стеження.
— Я розумію, що не мав їхати за ним, — визнав Богдан. — Але він купив лопату, коробку й білі гіацинти. Катя любила ці квіти. Після того як він повівся біля воріт, усе здалося пов’язаним.
Гнатюк не став засуджувати його вчинок.
— Ви бачили, що він поклав у коробку?
— Ні. Він читав якісь аркуші. Вітер розніс частину паперів, потім Роман зібрав їх, закрив коробку й закопав разом із букетом. Перед тим як піти, сказав, що спогади тепер залишаться з Катею.
Слідчий розпорядився обгородити майданчик. Один фахівець фотографував сліди, інші почали обережно знімати свіжий ґрунт. Богдан стояв осторонь, обхопивши себе руками. Коли безпосередня небезпека минула, тремтіння стало сильнішим.
Першим із землі показався букет. Білі суцвіття були забруднені, але ще не встигли зів’янути. Під ними виявили дерев’яну коробку. Її підняли цілою, поставили на захисне покриття й відкрили при слідчому.
Усередині лежали пожовклі листи, короткі рукописні записки, фотографії й маленька вовняна лялька, зроблена так просто, ніби її майстрували на шкільному занятті. Деякі аркуші були складені вчетверо, інші перев’язані тонкою стрічкою.
— Схоже, самі речі він зберігав багато років, — сказав Богдан. — А сьогодні склав їх у нову коробку й вирішив закопати.
Гнатюк надягнув рукавички й почав переглядати папери. Це виявилося листування Каті й Романа: записки, листи, уривки фраз, які вони передавали одне одному в школі. Дати охоплювали майже весь останній навчальний рік.
Богдан упізнавав почерк доньки, і кожен аркуш набував для нього ваги речового доказу. Десь літери були рівними, старанними, десь рядки поспішали до краю паперу. Ці слова Катя писала в сусідній кімнаті, за кілька кроків від батьків, носила в шкільній сумці й ховала від них. Усе відбувалося поруч, поки Богдан вважав, що знає її тривоги й радощі.
Перші сторінки нагадували звичайне підліткове зближення. Роман запрошував Катю провести час із компанією й окремо просив не брати Ірину. Після однієї такої зустрічі він поцілував її проти її волі. У відповідь Катя писала про розгубленість і образу. Пізніше тон змінювався: вона зізнавалася, що продовжує думати про нього й вірить, ніби за жорстокістю ховається людина, якій потрібна підтримка.
Відповіді Романа були нерівними. Він то наближав Катю, то відштовхував, вимагав від неї відданості, нічого не обіцяючи сам. Катя переконувала його перестати ранити оточення, казала, що зміни можливі. Його листи переходили від ласки до холодності, від прохань до докорів.
— Їхній зв’язок тривав значно довше, ніж знали близькі, — неголосно промовив слідчий. — Судячи з цих аркушів, Катя приховувала його майже від усіх.
У пізніх записках вона вже намагалася поставити крапку. Коли Катя почала відкрито зустрічатися з Максимом, послання Романа стали наполегливими, а потім злими. Він звинувачував її у зраді, вимагав зустрічей, нагадував про колишню близькість і писав так, ніби вона була зобов’язана повернутися.
Під листами лежали знімки. Гнатюк підняв верхній — і його обличчя різко змінилося. Він одразу прикрив фотографію долонею, однак Богдан устиг побачити Катю: налякану, зв’язану, зняту в приміщенні з дерев’яними стінами. Слідчий припустив, що кадр міг бути зроблений у заміському будиночку; на інших фотографіях угадувалися місця в навколишньому лісі…
👉👉👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» нижче👇👇👇
