Причину пожежі встановили доволі швидко. Дверцята старої печі прикрили нещільно, і тліюча жарина випала на килим, після чого полум’я поширилося кімнатами. В офіційному висновку трагедія виглядала короткою послідовністю випадковостей. Я перечитувала кілька сухих рядків і не могла прийняти, що всьому можна було запобігти одним рухом.
Валентина Сергіївна вмовляла мене повернутися до інституту. Вона нагадувала, як батьки пишалися майбутньою вчителькою і як хотіли побачити мене з дипломом. Я чула її доводи, але власне майбутнє здавалося вицвілим. За тиждень сусіди провели мене на станцію, намагаючись покласти до кишень трохи грошей і їжі, хоча кожна тутешня родина жила небагато.
Дорогою до міста мені вперше довелося визнати: відтепер будь-яке рішення я ухвалюватиму сама. Вдома вже не можна було попросити поради чи просто розповісти про страхи. Я твердо пообіцяла собі не кидати навчання, але водночас перераховувала невеликі заощадження. Уже тоді було ясно, що самої рішучості надовго не вистачить.
Стипендія не покривала навіть найскромніших витрат, і невдовзі я влаштувалася офіціанткою до бару, що працював ночами. План виглядав здійсненним лише на папері: удень заняття, увечері зміна, кілька годин сну — і знову до аудиторії. Насправді я засинала над конспектами, пропускала семінари, а невиконані завдання накопичувалися швидше, ніж вдавалося з ними впоратися.
Адміністратор теж був невдоволений. Він дорікав мені за повільність, змучене обличчя й неуважність при відвідувачах. Я намагалася зібратися, вмивалася холодною водою, обіцяла працювати спритніше, але тіло вже не витримувало такого режиму. Найближчу сесію я провалила, до перескладань підготуватися не встигла й невдовзі отримала наказ про відрахування…
