— Нотаріус приїхала! Будь ласка, проходьте! — Євген схопився й заметушився з улесливою усмішкою. — У нас усе підготовлено. Господиня при здоровому глузді, на все згодна.
Галина Андріївна повільно оглянула кімнату поверх окулярів. Її погляд затримався на Євгенові, Дарині, Вікторові, що тупцявся біля дверей, потім — на паперах і Марині. Та сиділа бліда, з прямою спиною, зовні спокійна.
— Згодна, кажете? — неголосно спитала нотаріус. — Це і є ваша лежача хвора? Та, що не здатна приїхати сама?
Ніхто не відповів одразу. Євген перестав усміхатися: він уже відчув недобре.
— Їй… краще стало.
— Краще, значить.
Надівши окуляри як слід, Галина Андріївна підійшла до столу. Сухі пальці взялися перебирати аркуші.
— Так, продаж дому. Вартість указана… удвічі нижча за справжню, бачу. Згода продавця. Продавець — Марина, діє за довіреністю. — Вона підвела погляд. — Довіреність пред’явіть, люб’язний.
Євген квапливо витяг із теки аркуш. Нотаріус піднесла його близько до окулярів, довго вивчала, потім поклала перед собою й ретельно розправила. Говорила вона неголосно, але слова падали, як каміння.
— Документ підроблений. Печатка схожа на мою, однак вона не моя. Такими бланками ми не користуємося. У посвідчувальному написі помилка, якої справжній нотаріус не припустився б. Я цю довіреність не посвідчувала. Жодних довіреностей від цієї жінки через мене взагалі не проходило.
Вона повернулася до Марини:
— Відповідайте, будь ласка, щоб усі чули: ви комусь довіряли продаж свого дому, оформлювали таку довіреність?
— Ні. Жодного разу й нікому, — виразно відповіла Марина.
Галина Андріївна випросталася, перенісши опору на ціпок.
— Тоді скажу вам без обиняків, громадяни. Тут підробка і договір продажу дому з часткою неповнолітньої дитини, передбаченою зобов’язанням за програмою допомоги сім’ям. Дозволу опіки серед паперів немає. Це замах на шахрайство в особливо великому розмірі, а також підробка офіційних документів. Посвідчувати таку угоду я не буду. Про те, що сталося, зобов’язана заявити.
Сите гладке обличчя Євгена побагровіло. Чемність зникла; тепер воно стало жорстким, злим — справжнім.
— Стара, не лізь, куди не просять, — прошипів він. — Тобі заплатили? Ні? То мовчи, поки ціла. — Він обернувся до Віктора. — А ти чого став? Дружині своїй пояснюй! Домовленість була не така.
Віктор зблід. Очі металися від Євгена до Марини, від неї — до грізної нотаріуски. Здавалося, лише тепер до нього дійшло, у що він уліз і як усе валиться.
— Маришо… Мариш, не те ти подумала. Я ж заради нас. Заради сім’ї старався.
— Заради сім’ї? — Марина підвелася. Сліз не було, кричати вона не збиралася; дивилася на нього зі страшною, спокійною ясністю. — Ти забрав документи з дому, замовив фальшиву довіреність. Привів сюди чужих, щоб за половину ціни віддати мій дім, бабусин дім. Власну доньку хотів без даху лишити. Квитка на автобус купив два: собі й їй. — Вона кивнула на Дарину. — А Ірі ти квиток де залишив, Вікторе? Де квиток для Іри?
Він розтулив рота, але відповіді не знайшов.
Розчинилися двері. До світлиці увійшов плечистий Роман із текою, у формі; слідом з’явився ще один дільничний. Роман оглянув зблідлих людей, папери на столі, і кутик його рота сіпнула похмура усмішка.
— Здрастуй, Євгене. Дочекався я тебе. По району за тобою хвіст тягнеться: в одному селі старого без житла лишив, у другому вдову. Завжди в тебе комар носа не підточить, а тут послизнувся. На сирі послизнувся, — всміхнувся він і кивнув на Марину. — На хорошій жінці й порядному нотаріусі. Буває.
Подальше збереглося в Марининій пам’яті окремими уривками, ніби все відбувалося в тумані. Євген ще намагався кричати, погрожував, а потім спробував шмигнути до дверей. Але біля виходу стояв другий дільничний. На столі лишалися папери, які щойно пропонували підписати Марині. Тепер їх вилучали: підроблену довіреність, договір, а разом із ними синю теку, де лежали справжні документи. Нічого з цього в Євгена не лишилося. Усе вилучене описували при понятих. Однією з них стала Оксана; другою — сусідка, що підоспіла до хати. Марина потім пам’ятала і ці папери, і людей біля них, але відновити те, що відбувалося, цілком їй було важко. Євгена вивели.
Щойно запахло кримінальною справою, Дарина розплакалася.
— Я нічого не знала! Мене саму обдурили, я ні до чого!…
