Того вечора нас не пустили ночувати в будинок. Тетяна постелила мамі на дивані, Артемові — на розкладачці в прохідній кімнаті, а мені винесла старий матрац на кухню. Годинник на стіні в неї цокав так голосно, що я рахувала удари до світанку. Від мене пахло льохом, хоча я двічі мила руки господарським милом.
Зелений зошит забрала поліція, але перед цим Ірина Ткачук при нас перегорнула перші сторінки й оформила вилучення. Там були дати, час, короткі записи дідовим почерком: «Сергій приїжджав після півночі», «Павло С. вимагав ключ», «вентилятор замінено», «подзвонити Кравець». Були й незрозумілі номери, суми, малюнки труб. Не зізнання, не порятунок, а шматки правди, яку ще треба було зібрати.
Уранці мене викликали до відділку. У кабінеті пахло папером, мокрим одягом і дешевою кавою. Я сиділа навпроти слідчої й відповідала, коли востаннє бачила діда живим, чи брала його банківську картку, чи знала про вміст льоху. Кожне «ні» звучало жалюгідно. Мені самій хотілося спитати себе: чому я не слухала уважніше, чому сміялася, коли він говорив про дихання під землею?
Сергій тим часом написав заяву про зникнення грошей. Він приніс виписку: з дідової картки знімали готівку в ті дні, коли дід уже майже не виходив із двору. Мама підписала, що не знає, хто користувався карткою. Я побачила її підпис у копії протоколу й відчула не злість навіть, а порожнечу. Ніби під ногами теж відкрилася фальшива стінка.
На роботі мені зателефонувала начальниця й сказала взяти кілька днів за власний рахунок, поки «сімейна ситуація не проясниться». Голос у неї був обережний, чужий. Потім написала колега: «Маш, це правда про отруту під будинком?» Я стерла повідомлення, не відповівши. Сиділа на зупинці з телефоном у руці, пропустила два автобуси й нарешті розплакалася так тихо, що ніхто поруч не помітив.
Надвечір Сергій надіслав мені фотографію договору купівлі-продажу без підписів і коротке повідомлення: «Підписуй відмову від претензій, і я заберу заяву. У всіх буде шанс вилізти». Я дивилася на екран, поки літери не стали чорними плямами. Мені вперше захотілося погодитися просто заради тиші, заради маминого дихання в сусідній кімнаті, заради того, щоб люди перестали дивитися. Потім я відкрила листування з дідом, сама не розуміючи навіщо, і побачила непрослухане голосове повідомлення триденної давнини. Палець завис над сірим кружечком, потім я все-таки натиснула відтворення…
