Недільний ранок у селі почався з гуркоту й вереску. Сусідський цап жував мотузку для білизни. Підковдри, задубілі на морозі, гепнулися просто на голову Галині Іванівні, але це не вгамувало її запалу. Заплутавшись у мерзлому полотні, вона вперто штурмувала хвіртку.
— Людмило, спиш? — волала родичка з-під підковдри на всю вулицю. — А зятек ваш уже давно на ногах!
— Галю, пів на шосту! — мати вискочила надвір у накинутій хустці.
— Вашого цього ще ні світ ні зоря на автостанції бачили. З бабою. Вирядилася не по-нашому й конверт йому сунула. Товстелезний. І він узяв, Людо!
— Тітко Галю, ви б хоч із лиця підковдру зняли, — порадила Оксана, виходячи на ґанок.
— Мені не до вмивань, у мене душа за вас болить. Нинішнім молодицям тяжко. Думаєш, чоловіка знайшла, а там сюрприз.
Батько вийшов на поріг і мовчки дивився поверх сестриної голови на підмерзлу дорогу. Оксана повернулася до чоловіка. Той спокійно застібав блискавку на куртці.
— Їздив на автостанцію?
— Їздив.
— Зустрічався?
— Так.
— Гроші брав?
— Узяв.
Він подивився їй просто у вічі.
— Це моя особиста справа. Пояснити зараз не готовий.
— Богдане, тут уся вулиця в курсі, а я ні сном ні духом.
— Вибач.
Слово прозвучало гірше за лайку. Тітка переможно розправила плечі, тут-таки наступила на забуті граблі, дістала держаком по лобі, але навіть не скривилася. Вона радісно доповідала підбіглій сусідці, що зятек у них альфонс.
Микола Іванович узявся за стулку воріт.
— Додому. За паркан. У моєму домі поки що ніхто нікого не судив.
Оксана замкнулася в спальні й просиділа там до полудня. За стіною батько голосно совав стільці, мати ходила навшпиньки й несміливо кликала доньку на ім’я.
До обіду дім спорожнів, матрац лежав акуратно згорнутий, а валізки з інструментом у сінях не було. Мати принесла складений учетверо аркуш паперу.
— Тримай. І ось що скажу. У кому постіль за собою застелена, у тому гнилизни немає.
— Мамо, ви про засукані рукави вже виступали.
— Хорошого в мене в запасі мало, я його по два рази повторюю.
То був той самий шляховий лист із правилами. На звороті, під пунктом про сервант, значилося: «Терміново викликали в місто. Вчинив криво. Подробиці потім. Якщо є бажання, у четвер увечері біля закусочної коло складів»…
