Після розмови з Оксаною Катерина намагалася мовчати, проте витримала менше години. Вона ходила з кімнати до кімнати, дослухалася до кожного шереху й дедалі більше переконувала себе, що спокій чоловіка — лише вдавання.
— Я знаю про другий телефон! — випалила вона, увірвавшись до вітальні.
Остап читав книжку. Від різкого крику він здригнувся, і книжка вислизнула з рук та впала на підлогу.
— Про який телефон ти говориш?
— Про той, у якому ти ховаєш листування з коханкою. Ти їй віддав наші гроші? Вирішив утримувати її за мій рахунок?
Риси Остапового обличчя застигли. Кілька митей він просто дивився на дружину, наче не впізнавав її.
— Ти сама чуєш, що кажеш? Немає ні іншої жінки, ні другого телефона, ні таємного життя. Я вже не розумію, що з тобою відбувається.
— Звісно, не розумієш! Тобі зручно вдавати, ніби я все вигадала.
Катерина схопила його ноутбук. Остап устиг лише підвестися, але зупинити її не зміг. Вона щосили кинула пристрій на підлогу. Екран одразу вкрився чорними тріщинами.
— Тепер можеш іти до неї, — сказала Катерина, важко дихаючи. — Забирайся геть.
— Досить! — Остап схопився на ноги. — Мене нудить від цих звинувачень, перевірок і сцен. Ти не хочеш чути жодного мого слова.
Він швидко кинув у сумку кілька речей, смикнув застібку-блискавку й зламав бігунок. Біля дверей зупинився й озирнувся. У його погляді було стільки болю, що Катерина на мить розгубилася.
— Ти хоч розумієш, як сильно я зараз тебе ненавиджу?
Двері грюкнули. Катерина повільно сповзла по стіні й затулила обличчя долонями. Гнів зник так само раптово, як і з’явився, залишивши по собі лише страх. Вона знову прокрутила в голові розмову й уперше подумала, що, можливо, остаточно зруйнувала їхню сім’ю.
У квартирі стало так тихо, що власне дихання здавалося чужим. І саме тоді, коли ця тиша стала нестерпною, у двері наполегливо подзвонили…
