Мірі йшов четвертий місяць, коли вона вперше засміялася по-справжньому. Не усміхнулася, не видала випадковий звук, а саме засміялася — коротко, дзвінко, здивовано, ніби сама не чекала від себе такої можливості. Назар у цей момент будував над нею безглузду гримасу. Олеся стояла у дверях дитячої й спостерігала.
Він не знав, що вона дивиться. І тому був цілком вільний. Людина, з якою працівники розмовляли обережно, яка вирішувала складні фінансові питання й тримала під контролем три офіси, зараз схилялася над дитиною, витягувала губи, піднімала брови і була, здається, щасливою так просто, що це неможливо було сплутати ні з чим.
Олеся тихо пішла на кухню, поставила чайник і стояла перед плитою, поки вода не почала шуміти. У грудях у неї було м’яко й неспокійно водночас…
