У машині Назар набрав повідомлення Галині Савеліївні, яка керувала заміським будинком із тією спокійною владністю, яку неможливо купити за гроші. «Підготуйте флігель. Післязавтра приїдуть мешканці: жінка з новонародженою дівчинкою. Список надішлю». Відповідь прийшла майже одразу: «Зрозуміла. Зроблю. Дівчинку як звати?» Назар подивився на сірі фасади за вікном і набрав: «Міра».
Будинок стояв осторонь великої об’їзної дороги, у тихому закритому селищі з нарочито бадьорою назвою, яка погано поєднувалася з його соснами, високими парканами й мовчазними сусідами. Тарас звернув із широкої дороги на вузьку, потім проїхав уздовж ялинової огорожі, і Олеся вперше побачила місце, куди погодилася переїхати.
Вона не ахнула. Не сказала: «Як красиво» чи «Нічого собі». Просто дивилася у вікно машини, тримаючи Міру на руках. Будинок був двоповерховий, зі світлої цегли, з великими вікнами й широкою верандою на першому поверсі. Ділянка здавалася величезною після гуртожитської кімнати й лікарняної палати: старі ялини по периметру, яблуні, доріжки, мокра від недавнього дощу трава. Трохи осторонь, за акуратною живою огорожею, стояв флігель з окремим ґанком.
Галина Савеліївна чекала біля воріт. Невисока, міцна, із сивим волоссям, зібраним на потилиці, у темному фартуху поверх теплого светра. Обличчя в неї було з тих, що одразу дають зрозуміти: зайвого сюсюкання не буде, але й образ без причини теж.
— Приїхали, — сказала вона, ніби повідомила це будинку, деревам і доріжці водночас. Потім повернулася до Олесі. — Дай-но глянути.
Олеся на секунду напружилася, але жінка не потягнулася брати дитину. Лише зазирнула в ковдру, примружилася, кивнула.
— Хороша. Міцна. Ходімо, покажу, де житимете.
Флігель виявився зовсім не тим тісним прибудовою, яку Олеся встигла уявити. Невелика передпокій, кухня з нормальною плитою й холодильником, світла вітальня, спальня і маленька кімната, перетворена за два дні на дитячу. Біля стіни стояло ліжечко з бортиками. Поруч — пеленальний столик, нічник у вигляді місяця, полиці з пелюшками, м’якими сорочечками, повзунками, акуратно складеними за розмірами.
Олеся зупинилася у дверях і довго не могла зробити наступний крок.
— Це ви все підготували?
— Назар Климович список надіслав, — сухувато відповіла Галина Савеліївна. — О сьомій ранку. Я з’їздила, купила, що знайшла. Що не годиться — скажеш, поміняємо.
— Усе годиться, — тихо сказала Олеся…
