Наступної ночі Олена майже не спала. Артем лежав поряд, повернувшись до стіни, а останнє прохання Олександра стояло в неї перед очима. Вона намагалася уявити розмову після його приїзду: спершу розповісти про іншого чоловіка, потім про машину чи навпаки. За будь-якої послідовності одна зрада не применшувала іншої. Перед світанком Олена відкрила листування й набрала: «Я зробила те, чого ти не пробачиш». Палець завис над кнопкою надсилання, потім вона стерла рядок і написала лише, що в Наталі все добре.
Після сніданку вона зняла із сонцезахисного козирка маленьку фотографію. На ній Олександр сміявся за кермом, а Олена тримала паперовий стаканчик і мружилася від світла. Знімок зробили в день купівлі: вони поверталися додому без грошей на добру вечерю й їли гарячі пиріжки просто в машині. Олена поклала картку в кухонну шухляду під запасні батарейки. Порожня пластикова кишенька на козирку впадала в око більше, ніж сама фотографія.
Артем перевірив обидва комплекти ключів і нагадав узяти оригінал нотаріального документа. Цієї миті з лікувального центру надійшло сповіщення: наступну Наталину процедуру перенесли, доплачувати не було потреби. Зникло навіть зручне пояснення про термінові витрати. Олена попросила Артема не їхати з нею. Учорашня обмовка про переїзд насторожила Миколу, а присутність коханця робила брехню надто очевидною. Артем погодився чекати в кав’ярні біля сервісного центру й зажадав надіслати знімок банківського сповіщення відразу після оплати.
Перед виходом надійшло повідомлення від Олександра: «Гроші на перевірку гальм переказав. Напиши, коли забереш машину». Він досі перебував на службі за сотні кілометрів, а оформлення починалося за сорок хвилин. Дорогою Олена зупинилася біля заправки, де зазвичай купувала Наталі воду, і ледь не повернула джип додому. Але Артем надіслав фотографію воріт майстерні, що зачинялися. Страх утратити вигадане майбутнє виявився сильнішим. Олена вимкнула звук і поїхала далі.
У сервісному центрі Микола зустрів її біля входу. До прийому залишалося двадцять хвилин. Вони сиділи на різних кінцях лави, поки на табло змінювалися номери, а Артем надсилав Олені розрахунки майбутнього прибутку. Перевірка забрала менше часу, ніж вона уявляла: працівник звірив дані, строк дії документа й попросив підтвердити, що жінка діє добровільно. Ніхто не запитував про сімейні розмови та обіцянки, дані в нотаріальному кабінеті. Для системи існували лише чинні повноваження й підписи.
Коли роздрукований договір ліг перед нею, Микола ще раз запитав, чи вона не змінила рішення. Олена почула гул вентиляції, шелест паперів за сусіднім столом і власне дихання. Працівник показав, де підписати, і відвернувся до принтера. У сумці завібрував телефон, але Олена не стала перевіряти, хто це — Олександр чи Артем. Вона взяла ручку й поставила свій підпис як представниця власника…
