Вони внесли папку на кухню. Барсика Марина впустила до хати, і пес одразу ліг біля дверей до дитячої, поклавши морду на лапи. Ліза, загорнута в плед, сиділа на табуреті й дивилася, як із рукавів матері капає брудна вода. Олександр поставив чайник, але забув натиснути кнопку.
— Іди спати, малечо, — попросила Марина. — Це дорослі папери. Ми завтра тобі все пояснимо. Ліза послухалася, хоча біля дверей озирнулася й подивилася на Барсика з такою довірою, що в Марини защипало очі.
Першим аркушем виявилася розписка. Наталя писала, що передала Ользі велику суму на тимчасове зберігання до оформлення частки молодшої доньки в будинку. Нижче стояло: будинок після смерті Наталі має залишитися Марині й Лізі, а Ольга отримує компенсацію з заощаджень, уже переданих їй.
— Але в нотаріуса нам казали інше, — хрипко промовив Олександр. — Будинок ділиться навпіл. Ольга тоді плакала й повторювала, що твоя мама передумала. Марина мовчки розклала фотографії: на одній Наталя сиділа за столом із цією папкою, на іншій маленька Ліза стояла на ґанку поруч із молодим Барсиком у червоному нашийнику.
Марина повільно підвела очі на чоловіка. Той нашийник був схожий на потрісканий нашийник, який вони зняли з пса, коли вперше відмивали його у ванні. Тоді на брудній бірці виднілися лише дві літери, і Марина вирішила, що це слід колишнього господаря. Тепер їй стало нестерпно холодно, хоча батарея біля стіни була гарячою. «Він уже був тут. У мами…»
Після похорону Ольга сказала, що мамин пес зірвався й утік. Марина тоді була виснажена лікарнями, паперами й Лізиним кашлем, тому повірила, як вірила майже всьому, що казала старша сестра. Тепер ця довіра розсипалася просто на кухонному столі поруч із брудною папкою.
Їй стало соромно за всі пропущені мамині дзвінки, за короткі відповіді на ходу, за рідкі приїзди, коли вона більше дивилася на годинник, ніж на мамине обличчя. Наталя старіла тут, серед рипучих дощок підлоги й порожніх кухлів, а Марина заспокоювала себе тим, що старша сестра поруч і все контролює.
Олександр приніс ноутбук. На флешці виявилися скани документів, аудіозапис і коротке відео з камери. Марина попросила не відкривати одразу: їй було страшно почути те, після чого вже неможливо буде дивитися Ользі в очі. Але Олександр вставив флешку, і екран блимнув холодним світлом.
Голос Наталі, слабкий, з паузами, наповнив кухню. Вона просила Марину не вірити, що позбавила її будинку, говорила про гроші, які Ольга взяла й не повернула, про тиск, про страх скандалу. Документи вона сховала там, де Барсик завжди лягав під Лізиним вікном.
Потім Наталя сказала: «Оля не погана людина. Вона злякалася. Але страх робить людей жорстокими. Я винна, що мовчала й жаліла її більше, ніж тебе». Марина затулила рота рукою. Їй хотілося водночас плакати й злитися на матір за цю запізнілу правду.
Відео було зняте в передпокої старого будинку. Ольга ходила кімнатою в темному пальті, а Наталя сиділа в кріслі. Звук уривчасто переривався, але фрази розрізнялися: «Мені нічим платити» і «Будинок Лізин, я так вирішила». Ольга на записі закрила обличчя руками, і від цього Марині стало ще важче: сестра виглядала не чудовиськом, а загнаною жінкою, яка вже перестала бачити чужий біль…
