Марія вимкнула газ і підійшла ближче. За вікном діти ліпили брудного сніговика, Аня командувала так голосно, що її було чути крізь скло.
Іван провів пальцем по звороту фотографії.
— Твою матір звали Олена. Коли вона приїхала в цей будинок вагітна, я вже знав її. Вона працювала в майстерні, де підробляв мій Микола. Вони кохали одне одного, але посварилися перед його останньою поїздкою. Потім вона вийшла заміж за хорошу людину, твого батька за документами. Він тебе виростив, і за це йому честь. Я мовчав, бо Олена просила: «Не забирайте в дитини нормальну сім’ю своїми примарами».
Олександр дивився на нього нерозуміюче.
— Що ви хочете сказати?
Іван насилу випростався.
— Микола був твоїм рідним батьком, Сашо. Я твій дід.
У кімнаті стало тихо. Олександр опустив погляд на хрестик, потім на фотографію. Та сама усмішка, той самий примружений погляд, лінія підборіддя, яку Марія помічала й раніше, але не сміла назвати.
— Моя мама померла, коли мені було чотирнадцять, — сказав він глухо. — Вона нічого не говорила.
— Боялася, що правда принесе тільки біль. А я боявся, що ти зненавидиш мене за мовчання. Щоразу хотів сказати. І щоразу думав: завтра.
— Тому ви дали хрестик?
— Так. Це був хрестик Миколи. Коли тебе почали звинувачувати, я ніби знову побачив, як у мене забирають сина чужими словами. Тільки тепер вирішив не мовчати.
Олександр різко підвівся, але слабкість ударила одразу. Марія підхопила його під лікоть. Він прибрав руку не грубо, але твердо, дійшов до вікна й довго стояв, спираючись на підвіконня.
— Мій батько, який мене ростив, знав?
— Думаю, так. Перед смертю Олени він прийшов до мене і сказав: «Не чіпайте хлопця, поки сам не спитає». Я не чіпав.
— А якби я загинув?
Іван заплющив очі.
— Тоді я б знову не встиг.
Олександр повернувся. На обличчі було стільки болю, що Марія зупинилася на пів кроці. Це була не її таємниця, не її рана. Вона могла тільки бути поруч.
— Я не знаю, що з цим робити.
— І не мусиш знати одразу. Тільки не викидай мене зі свого життя сьогодні. Завтра, якщо захочеш, викинеш.
Олександр подивився на хрестик. Потім сів назад і поклав його між ними.
— Розкажіть про Миколу. Усе. Без красивого…
