Материнська рішучість Галини Степанівни зіткнулася з інстинктом самозбереження й дала тріщину. Спочатку майже непомітну, потім дедалі глибшу. Пальці, що стискали зв’язки ключів, повільно розтиснулися, ніби їм доводилося долати судому.
Важкі бабусині ключі першими лягли на тумбу біля ноутбука. Метал дзенькнув глухо й коротко. Слідом, із легким пластиковим стуком, упав брелок від машини.
Обличчя свекрухи зблідло. Губи розтягнулися в усмішку, яка мала зображати поблажливість, але більше скидалася на гримасу людини на краю ями.
— Ну навіщо ж так офіційно, Лесю? — промовила вона, намагаючись повернути голосу колишню господарську м’якість. Вийшло жалюгідно. — Ми ж сім’я. Які договори, яка поліція? Я просто перевіряла, як ти відреагуєш. Пожартувала.
Вона різко нахилилася, підхопила сумку з підлоги й притиснула її до себе, ніби та могла захистити краще за будь-який щит.
— Самі розбирайтеся зі своїми квартирами й машинами, — кинула вона вже з передпокою, квапливо влізаючи в черевики. Шнурки залишилися бовтатися, задники вона стоптала п’ятами. — Маринка десь влаштується. У гуртожитку переночує, не цукрова, не розтане. А ви, між іншим, егоїсти. Ось хто ви.
Двері розчинилися. Галина Степанівна викотилася на сходовий майданчик швидше, ніж увійшла. Уже спускаючись униз, вона навмисне голосно бурмотіла, щоб слова долетіли назад у квартиру:
— От же акула. Гадюку пригріли. Юристка знайшлася, шахрайка з папірцями…
Назар, майже сидячи біля косяка, нарешті видихнув. Він випростався й подивився на дружину з такою сумішшю поваги й первісного страху, що Леся ледь не всміхнулася раніше часу.
Вона зупинила запис і відправила файл у хмарне сховище. Потім повісила бабусині ключі назад на гачок, поруч повернула автомобільний брелок. Усе опинилося на місцях, але передпокій ніби став іншим: тихішим і стійкішим.
Леся закрила ноутбук, підчепила свіжі роздруківки, склала їх навпіл і повільно розірвала.
Вона не збиралася всерйоз підписувати документи. Їй було потрібно інше: щоб Галина Степанівна вперше побачила ціну своїх вимог. Не чужу, а власну.
І лише після цього дозволила собі всміхнутися — широко, вільно, майже радісно. Перший справжній іспит, де замість білета перед нею стояв живий противник, вона витримала без жодної помилки.
