Судовий процес почався за три місяці. Зала була переповнена. Журналісти стояли біля стін, потерпілі зайняли всі лави, люди шепотілися й одразу замовкали, коли пристав просив тиші. Кравець сидів за склом без форми, у сірому светрі. Він різко постарів, ніби ці місяці зняли з нього шкіру колишньої нахабності. Поруч був Бойко, який опустив обличчя й ховався від камер.
Коли увійшов отець Назар, зала стихла сама собою. Він був у повному священницькому облаченні, але йшов тією ходою, якою колись проходив стройові огляди. Його присутність не тиснула, не лякала — вона витісняла із зали каламутний страх, до якого люди встигли звикнути.
— Свідку Середо, пройдіть до трибуни, — сказав суддя.
Свідчення тривали чотири години. Отець Назар не пропустив жодного руху на трасі, жодної погрози, жодного слова, яке мало значення. Він говорив спокійно, без помсти, іноді робив паузу, щоб суддя встиг уточнити формулювання, і знову повертався до фактів. Кожна фраза лягала в справу важким каменем.
Він розповідав не лише про себе. Він говорив про систему страху: про те, як люди переставали скаржитися, бо скарги зникали; як форма перетворювалася із захисту на інструмент побору; як влада, що залишилася без совісті, починає вимагати від слабкого не поваги, а покори. У його словах не було красивої злості. Була суха точність людини, яка розуміла: якщо переплутати емоцію з фактом, винні знову сховаються в тумані.
У залі хтось плакав, хтось стискав кулаки, впізнаючи в чужих словах власну дорогу, власну принизливу розмову, власний підпис під папером, який довелося поставити зі страху. Навіть ті, хто прийшов просто подивитися, поступово переставали шепотітися: надто ясно ставало, що ця справа стосується не одного священника й не однієї зупинки.
Адвокат Кравця спробував усміхнутися:
— Скажіть, свідку, чи не здається вам, що для мирного служителя церкви ви надто жорстко затримували молодих людей уночі біля храму?
Середа подивився на нього рівно.
— Зло має зустрічати опір. Якщо закон не встиг захистити стіни храму, їх захищає той, хто в ньому служить. Мої руки чисті перед Богом. А ваші підзахисні забруднили свої душі задовго до зустрічі зі мною.
Вирок був суворим. Кравець отримав дванадцять років ув’язнення. Бойко — п’ятнадцять. Майно, здобуте злочинним шляхом, конфіскували й спрямували на відшкодування збитків потерпілим. Це була перемога, але отець Назар не відчував тріумфу. Перемога над гниллю рідко пахне святом. Частіше вона схожа на важке прибирання після довгої хвороби…
