— Я тобі не син, діду, — кинув він. — Документи, права, страховку. Усе на капот. І без зайвих проповідей.
Він ляснув долонею по даху позашляховика. Машина здригнулася всім старим кузовом. Отець Назар мовчки засунув руку під рясу, до внутрішньої кишені. Кравець трохи подався вперед. Він чекав знайомого руху — складених купюр, захованих між документами, боязкої спроби «вирішити питання». У такі секунди він особливо любив мовчання: водій сам додумував суму, сам лякався наслідків і сам робив крок назустріч приниженню, аби тільки швидше поїхати.
Але священник дістав лише потертий гаманець. Рух був спокійний, без метушні, і цей спокій дратував Кравця сильніше за будь-яку зухвалість.
— Довго копирсаєшся, — процідив інспектор. — Чи згадуєш, куди пожертви сховав?
Отець Назар дістав посвідчення водія й документи на машину. Його пальці рухалися спокійно, без метушні, ніби він заздалегідь знав: поспіх тут не допоможе. Кравець вихопив папери з його руки, розгорнув, навіть не глянувши як слід на сторінку, і відразу жбурнув назад. Права ковзнули по капоту, зачепилися за виступ іржі й ледь не впали в придорожній пил.
— Від вас тхне, громадянине водію, — сказав Кравець і нарочито втягнув повітря. — Після служби приклалися? Чи парафіяни пригостили чимось міцнішим?
— Я повертаюся з храму, — відповів отець Назар. — За кермом я давно. Після вина не їжджу.
— Зараз прилад покаже інакше. — Інспектор усміхнувся. — Машину відправимо на майданчик, тебе оформимо як належить. Або, може, обійдемося без зайвої писанини? По-доброму. По-християнськи.
Шевчук підійшов ближче, вже не приховуючи посмішки. Він багато разів бачив цю сцену й знав, де зазвичай ламається водій: на слові «майданчик», на погрозі протоколу, на натяку на суд. Старий у рясі мав здригнутися особливо швидко. Священників вони вважали м’якими, звиклими просити, прощати й уникати скандалу.
— Зайвих грошей у мене немає, — сказав отець Назар.
Він випростався. Рух був майже непомітний, але Кравець раптом побачив перед собою не зігнутого віком батюшку, а людину з прямою, міцною спиною. Стареча обережність зникла, плечі розправилися, погляд став твердішим.
— Правил я не порушував. Ви зупинили мене без причини, на порожній дорозі, де навіть розмітка давно стерлася.
Кравець ступив впритул.
— Причину я тобі зараз знайду.
Він тицьнув пальцем у груди священника, просто в важкий хрест. Це вже не була перевірка. Це було бажання принизити. Отець Назар опустив очі на чужу руку, потім повільно підвів погляд на інспектора. І в цю мить Кравцю чомусь стало не по собі.
— Прибери руку, лейтенанте, — тихо сказав священник.
Слова прозвучали не як прохання. Як наказ.
— Ти що сказав? — Кравець спалахнув і різко штовхнув його до машини. — Ти мені командувати надумав? Та я тебе зараз так оформлю, що тиждень пояснюватимеш, де твоя святість закінчилася.
Отець Назар ударився спиною об бічне скло, але не скрикнув. Він лише прикрив очі, глибоко вдихнув і ніби втримав у собі щось важке, давно знайоме. Коли він знову подивився на інспектора, в його обличчі не залишилося ні розгубленості, ні м’якості.
— Я попередив тебе по совісті й по закону, — сказав він. — Далі вибір твій.
Він знову потягнувся під рясу. Тепер не до гаманця. Рука Кравця сама лягла на кобуру. З-під чорної тканини з’явилася темна обкладинка службового посвідчення, явно не водійські права. Але роздивитися її інспектор не встиг: з боку лісосмуги долинув різкий вереск гальм, і на дорозі виник чорний позашляховик без номерів…
