У день зарплати чоловік запевняв, що грошей немає, але одна моя відповідь змусила замовкнути і його, і свекруху

Share

Перспектива назавжди поселити в себе сорокарічного, ненажерливого й вічно невдоволеного сина подіяла на Галину Миронівну сильніше за будь-які аргументи. Ще хвилину тому вона підтримувала його боротьбу за незалежність, а тепер побачила біля власних дверей мішки, валізу й майбутнє, у якому її пенсія остаточно перетворюється на продуктовий фонд для Романа.

— Що ти накоїв, дурню? — гаркнула вона, хапаючи сина за рукав.

— Мамо, вона мене вигнала! І приставку зараз заберуть!

— Так тобі й треба! Чому ти не віддав дружині гроші? Я тебе майже місяць годую задарма. Ти мені пів холодильника з’їв!

— Але ж ти сама казала…

— Я казала, доки не зрозуміла, що ти свої гроші витрачаєш на іграшки, а жити збираєшся моїм коштом. Швидко переказуй зарплату дружині. Усю суму. Я не бажаю бачити ці мішки під дверима жодної зайвої хвилини.

Роман приголомшено переводив погляд із розпашілого материного обличчя на телефон. Із динаміка долинув тихий смішок Олесі.

— Галина Миронівна цілком має рацію, — миролюбно зауважила вона. — У тебе рівно три хвилини. Якщо за три хвилини на моїй картці не з’явиться дев’яносто п’ять тисяч, приставка разом з іграми дістанеться іншій людині.

— Ти не можеш так зі мною вчинити.

— Час уже пішов.

Роман подивився на бутерброд. Червона ікра тепер здавалася розсипом декоративних намистинок. Перед очима постав блиск сріблястої машини, гладкий корпус контролера, м’який матрац у спальні. Потім він побачив матір, яка стала у дверях кухні з обличчям людини, уже готової власноруч виставити непроханого мешканця на сходи до чорних мішків.

Пальці заметушилися по екрану. Банківський застосунок відкрився не з першої спроби. Роман увів суму, вибрав картку дружини й натиснув кнопку переказу.

— Відправив! — майже вигукнув він. — Усі дев’яносто п’ять тисяч. Перевіряй!

У своєму кабінеті Олеся побачила сповіщення про надходження грошей. Вона неквапливо ковтнула зеленого чаю й кілька секунд дивилася на екран, не відповідаючи. Роман же стояв посеред материної кухні й чекав на рішення, від якого, як йому здавалося, залежало все…👉Продовження — натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇