На будівельному майданчику зірвалася плита, і Богдан загинув одразу. Почувши це, я ніби перестала розрізняти довколишнє: бачила рух чужих губ, але не розуміла подальших слів. Уранці чоловік попрощався й пішов на роботу, як робив це сотні разів. Тепер мені належало сказати трьом малюкам, що батько більше ніколи не поверне ключ у дверях.
На похороні Раїса Григорівна підійшла до мене й заговорила тихо, майже не підвищуючи голосу, однак у кожному слові звучала злість. Вона звинуватила мене в загибелі сина: заявила, що я народила надто багато дітей, змусила Богдана працювати до знемоги, і саме втома позбавила його обережності. Відповісти я не змогла. Переді мною стояла бабуся моїх дітей, але її обличчя здавалося зовсім чужим.
За три місяці свекруха веліла звільнити квартиру. Житло належало їй після смерті матері, і тепер вона збиралася здавати його, бо потребувала додаткового доходу. Нам Раїса Григорівна запропонувала поїхати туди, звідки я колись приїхала. Прохання й умовляння не допомогли: законною власницею була вона, і права залишитися в нас не існувало.
Єдиним можливим прихистком став батьківський дім. Я забрала заощадження, які ми з Богданом збирали на просторішу квартиру, найняла робітників і відновила будинок настільки, щоб там могли жити діти. Після ремонту кімнати знову стали сухими й теплими. Малюкам сподобалися великий двір, природа й дитячий садок неподалік, а Валентина Сергіївна почала іноді залишатися з ними.
Для мене повернення виявилося тяжким. Попри оновлені стіни, у кожній кімнаті мені й досі ввижався колишній дім, згадувалися батьки, а в дитячому сміхові часом чувся голос Богдана. З часом біль перестав заповнювати собою кожен день. Спостерігаючи, як діти освоюють місце мого дитинства, я розуміла: цей дім має стати для них не пам’ятником утратам, а надійним прихистком.
Заробляти знову довелося прибиранням, тепер уже в міській клінінговій фірмі. Затемна я йшла на станцію, добиралася електричкою, працювала до вечора й поспішала назад. Зарплати ледь вистачало на чотирьох, тому будь-яку покупку доводилося заздалегідь обмірковувати. Дужче за нужду лякала лише одна думка: якщо зі мною щось станеться, діти залишаться зовсім самі…
