Із комори вона дістала три великі дорожні сумки-баули. Колись їх купували для зимових ковдр і зайвих подушок, але тепер речам належало виконати значно корисніше завдання.
У перший баул Марта відправила рибальське царство Богдана: вудки, котушки, коробки з блешнями, гачками, воблерами та іншими дрібницями, які він дбайливо розкладав вечорами, хоча до їхніх стосунків ставився куди менш акуратно. Слідом туди ж лягли величезні банки спортивного харчування. Богдан купував їх із урочистим виглядом, обіцяючи собі нову форму до літа, але результат чомусь осідав не на біцепсах, а на талії.
У другий баул вона склала одяг: джинси рівними стосами, товстовки, футболки, шкарпетки, білизну й безглузду леопардову піжаму, подаровану матір’ю на зимове свято. Марта затримала її в руках, усміхнулася й поклала зверху, немов прапор цього сімейного абсурду. Туди ж вирушили дорогі гелі для душу, лосьйони після гоління, машинка для бороди й гребінець для вусів, яким Богдан майже не користувався.
Третій баул зайняло взуття. Кросівки з передпокою, зимові черевики, шльопанці, ще одні кросівки, про які він вічно забував. Марта рухалася швидко й спокійно, не розкидаючи речі, не ламаючи, не мстячись. Вона просто повертала Богданові все, що належало йому, вичищаючи з квартири сліди його присутності з хірургічною точністю.
За годину в спальні не залишилося жодної зарядки, жодної кинутої футболки, жодної чашки на тумбочці. Поверх баулів Марта кинула куртки й виставила всю шеренгу біля вхідних дверей. Три важкі монстри зайняли майже весь прохід.
Потім вона сіла на пуф, дістала телефон і набрала майстра із замків, який колись міняв серцевини після купівлі квартири. Домовилася на вечір. До його приїзду залишалося достатньо часу.
За вікном сутеніло. У дворі один за одним загорялися ліхтарі, витягуючи жовті плями на асфальті й дахах машин. Марта зварила каву, вмостилася на підвіконні й стала дивитися вниз, не відчуваючи ні тремтіння, ні жалю. Вона чекала…
