— Марто, ти не розумієш, — пробурмотів він, збліднувши. Показна важливість злетіла з нього, залишивши метушливий страх. — Мама віддасть. Ми розберемося. Я зароблю. Ми ж сім’я.
Він сіпнувся до неї й спробував схопити за руку, але Марта легко відійшла вбік. Його пальці зімкнулися на порожньому повітрі.
— Сім’я не починає спільне життя з обману, — сказала вона. — А куди ти тепер дінеш фури, гарнітур і мамині коробки, мене більше не стосується. Розвантажуйте де хочете: біля дороги, біля вокзалу, в лісі, під навісом. Тільки не тут.
Вона різко розчинила вхідні двері. Із під’їзду потягло прохолодним повітрям і запахом сирого бетону.
— Ти не можеш так зі мною, — зірвався Богдан на вереск. — Я твій чоловік. Я тут живу. Я маю право перебувати в квартирі.
Він спробував протиснутися вглиб, але Марта не стала вступати в юридичні суперечки. Вона схопила найважчий баул — той, де разом із рибальськими коробками лежали банки спортивного харчування, — і з несподіваною силою витягла його за поріг. Сумка глухо гепнулася на сходовий майданчик; усередині щось пластмасово хруснуло.
Другий баул полетів слідом. Третій вона випхала ногою, і той, перевалившись через поріг, розпластався біля стіни. Куртки розлетілися по бетонній підлозі, одна рукавом зачепилася за ручку дверей.
Богдан інстинктивно кинувся рятувати майно. Він вискочив за поріг, хапаючи сумки й нишпорячи поглядом по розкиданих куртках, ніби хтось просто зараз збирався вкрасти його машинку для бороди. Це й стало його помилкою.
Щойно обидві його ноги опинилися на сходовому майданчику, Марта грюкнула дверима. Замок клацнув один раз, потім другий, а слідом сухо ліг на місце внутрішній засув.
— Відчини! — загрюкав він кулаком по металу. — Марто, відчини негайно! Ти ненормальна! Я зараз викличу поліцію…
