Наступного дня Катерина зателефонувала Оксані й попросила зайти ввечері. Вона намагалася говорити як завжди, не виказуючи хвилювання й не даючи зрозуміти, що Остап був поруч. Із працівником поліції вони домовилися заздалегідь: той мав увійти трохи пізніше й почути розмову.
Оксана прийшла рівно о сьомій. Як завжди, усміхалася й пахла своїми парфумами. Зняла пальто, пройшла на кухню та вмостилася за столом так невимушено, ніби нічого не сталося.
— Ну що у вас? Уже помирилися? — запитала вона.
Катерина стояла біля плити спиною до подруги. Пальці тремтіли, тому вона зчепила руки перед собою й лише тоді заговорила.
— Я запросила тебе не для того, щоб говорити про Остапа. Краще скажи, де мої гроші.
У передпокої тихо рипнули двері: Остап впустив працівника поліції.
— Що? — Усмішка Оксани здригнулася. — Ти взагалі про що?
— Сусідка бачила тебе в неділю, коли мене не було вдома. Бачила, як ти зайшла до під’їзду, як у нас засвітилося світло і як за деякий час ти вийшла. Навіщо ти приходила?
Обличчя Оксани посіріло, але вона швидко відвела погляд.
— Так, заходила. Хотіла полити квіти. Ти ж зазвичай просиш.
— Цього разу я не просила. І поливати в мене нічого: квіти штучні. Ти забрала два мільйони сто тисяч, а потім увесь цей час наполегливо підштовхувала мене звинувачувати чоловіка, щоб я навіть не поглянула у твій бік.
Оксана різко підвелася й метнула погляд на двері. До кухні ввійшли Остап і чоловік у формі.
— Доведи! — вигукнула вона. — У тебе нічого немає. Я скажу, що ти сама витратила гроші, а тепер вирішила звалити все на мене.
— Без крику, будь ласка, — спокійно промовив працівник поліції, сідаючи на вільний стілець. — Сусідка готова підтвердити, що бачила вас у під’їзді, а у квартирі в цей час увімкнулося світло. Крім того, можна перевірити відбитки на комоді й усередині схованки. Добровільне повернення коштів буде враховано. Якщо відмовитеся, доведеться оформляти все офіційно.
Оксана дивилася то на форму, то на непорушне обличчя Остапа. Її колишня впевненість зникала з кожною секундою. Вона зрозуміла, що звичні виправдання вже не врятують, а відступати більше нікуди…
