Олена ходила квартирою й перебирала пояснення: терміновий ремонт, вигідна ціна, турбота про майбутнє. Кожне розсипалося перед чоловіковим проханням нічого не вирішувати. У кухонній шухляді лежала знята з козирка фотографія. Олена перевернула її зображенням донизу: повертати знімок на місце після продажу було б іще однією підробкою. Приховати Артема означало знову розповісти лише половину правди. Гроші залишалися на рахунку, даючи змогу виправити хоча б частину скоєного.
Артем повернувся близько десятої й не пройшов далі передпокою. Він знову зажадав переказати гроші, тепер обіцяючи підписати угоду пізніше. Про майбутній приїзд Олександра, Наталині поїздки та подальшу долю джипа не запитав. Після відмови сказав, що чекатиме до ранку, а потім прийме пропозицію роботи в іншій області.
— А я не віддам усе людині, яка відмовляється закріпити мою частку.
Артем не повернув ключа від квартири й не попрощався. Лише повторив, що вранці чекає грошей, після чого пішов. До остаточного рішення залишалося кілька годин, але вперше Олена розуміла, що переказу не зробить.
Уночі Олександр запитав, чи вона сама вдома. Олена подивилася на двері, що зачинилися за Артемом, і відповіла: «Так». Чоловік прочитав, але не став продовжувати розмову. Вона переконалася, що гроші на місці, збільшила ліміт для зворотного переказу й до світанку слухала, як дощ стукає у шибку…
