Ольга приїхала ввечері не сама, а з чоловіком Дмитром. Він був високий, сутулий, з обличчям людини, яка давно звикла дивитися повз усіх. Ліза в цей час була в сусідки Ірини в будинку навпроти, через вузький провулок, і Марина чіплялася за цю думку, щоб не зірватися.
На кухні стояли три чашки, цукорниця, тарілка з сухим печивом і папка. Ольга зняла пальто, оглянула стіл і всміхнулася: «Що це за вистава?» Марина розгорнула розписку. Сестра не взяла аркуша, лише сказала: «Підробка. Мама в останні місяці плуталася».
— На записі вона говорить ясно, — відповіла Марина. Ольга зблідла. У передпокої підвівся Барсик і глухо загарчав. Дмитро тихо вилаявся, а Ольга прошепотіла: «Ти записувала матір?» — «Це вона записала. І сховала».
Сестра сіла, ніби з неї вийняли опору. Вона говорила тихо, майже рівно: Дмитра звільнили, платежі душили, кредитори дзвонили ночами, вона попросила в матері в борг і збиралася повернути. Потім почалися відсотки, страх, сором, і кожен папір став здаватися не документом, а вироком.
— Мама завжди обирала тебе, — сказала Ольга, дивлячись убік дитячої. — Ти була молодша, слабка після пологів, потім Ліза з її бронхітами. А я мала бути сильною. Я возила маму по лікарях, купувала ліки, слухала її ночами. І все одно будинок — тобі…
