Леся перемкнулася на іншу вкладку.
— Тепер другий документ. Договір тимчасового безоплатного користування автомобілем.
— Машину Назар поведе, — спробувала відбитися Галина Степанівна. — До чого тут Марина?
— Назар не вписаний у страховий поліс, — відповіла Леся. — І, будемо чесними, водить він не так упевнено, щоб я раділа перевезенню чужих коробок. Але якщо машина потрібна саме для Марини, зафіксуймо умови для особи, в чиїх інтересах вона використовується.
Назар сіпнувся, ніби хотів образитися, але передумав. Захищати водійську репутацію було явно не час.
— Користувач зобов’язується протягом доби оформити розширений страховий поліс за власний рахунок, — продовжила Леся, набираючи текст. — Це теж помітні витрати.
— Наскільки помітні? — хрипко перепитав Назар.
— Достатньо помітні, щоб десять разів подумати, — не дивлячись на нього, відповіла Леся. — Але це лише початок.
Галина Степанівна все ще стискала ключі, але рука вже опустилася. Метал більше не дзенькотів переможно, лише холодив долоню.
— Далі, — сказала Леся й почала читати з екрана. — «Користувач бере на себе повну матеріальну відповідальність за штрафи, пошкодження, дорожньо-транспортні пригоди, евакуацію, конфіскацію, втрату ключів, зношення вузлів і агрегатів, а також інші наслідки експлуатації автомобіля».
— Ти спеціально все страшними словами пишеш, — пробурмотіла свекруха, але вже без колишньої сили.
— Я пишу точними словами. Страшними вони стають лише тоді, коли людина збиралася взяти чуже без відповідальності.
Леся зробила паузу, потім натиснула кілька клавіш, збільшила шрифт і розвернула ноутбук до Галини Степанівни. Великі чорні літери зайняли майже весь екран.
— А тепер пункт про поручителя. «Поручитель — громадянка Галина Степанівна Ковальчук — гарантує відшкодування повної вартості автомобіля у разі викрадення, знищення, істотного пошкодження або втрати. Виплата здійснюється у встановлений строк за рахунок особистого майна поручителя».
Вона трохи нахилила голову.
— Тобто, якщо машина зникне, розіб’ється або повернеться в непридатному стані, під удар знову потрапляє ваше житло на околиці.
Галина Степанівна дивилася на екран так, ніби там висвітився вирок. Її житло — її фортеця, її головний сімейний аргумент — раптом виявилося не важелем тиску, а заставою чужої безалаберності. Ставити його на кін заради зручності доньки було зовсім не так приємно, як розпоряджатися Лесиною машиною й бабусиною квартирою…
