Після короткого обговорення лікарі вирішили провести ретельніше дослідження. Носові ходи надто малі, щоб роздивитися їх повністю під час звичайного огляду, тому Андрієві призначили комп’ютерну томографію. Цей спосіб давав змогу отримати детальні пошарові зображення внутрішніх тканин. Якщо всередині справді було щось підозріле, знімки мали це показати.
Сама назва процедури знову змусила Андрія насторожитися. До цього моменту він іще сподівався, що йдеться про незначну алергічну реакцію, але потреба в томографії робила ситуацію серйознішою в його очах. Він намагався не будувати лячних здогадів, хоча думки вперто поверталися до одного й того самого: що лікарі шукають у глибині носового ходу і чому цього не можна побачити звичайним способом?
Під час дослідження Андрій ліг на спеціальну поверхню. Його повільно помістили всередину великого пристрою, схожого на широку трубу. Процедура не завдавала болю; потрібно було лише зберігати цілковиту нерухомість, щоб зображення вийшли чіткими. Андрій зосередився на диханні й намагався не рухатися, попри напруження, що скувало все тіло.
Поки апарат працював, на екрані почали з’являтися знімки. Лікар уважно стежив за ними, і спочатку його обличчя залишалося зосередженим. Потім вираз різко змінився. Він подався ближче до екрана, вдивився в зображення, а його очі помітно розширилися. Це була не звичайна робоча увага фахівця, а непідробне здивування.
Андрій бачив реакцію лікаря і відчував, як серце б’ється дедалі швидше. Усередині все болісно стислося, дихання стало нерівним, хоча він щосили зберігав нерухомість. Йому хотілося негайно запитати, що виявилося на знімках, але процедура ще тривала. Чим довше лікар дивився на екран, тим сильніше Андрій переконувався: там з’явилося щось таке, чого ніхто не очікував побачити…
