— Помилка — це коли людина випадково звертає не туди, — сказав священник, ховаючи посвідчення. — А ти стоїш тут не перший день. І мене зупинив не першим.
Шевчук, усе ще притиснутий до патрульної машини, раптом заговорив швидко, майже верескливо:
— Назаре Семеновичу, це Денис усе вигадав. Я лише напарник. Я після стажування недавно, він змушував.
Кравець різко обернувся. У його очах спалахнула зла образа.
— Ти зовсім здурів, Руслане? Ми ж учора разом гроші ділили.
Левко коротко всміхнувся.
— Навіть питати нічого не довелося. Самі протокол пишете.
Він подивився на отця Назара.
— Командире, що робимо? Доставимо їх самі. Акуратно. Без зайвого шуму.
Священник похитав головою. Він підійшов до свого позашляховика, відкрив багажник. Кравець мимоволі зіщулився, чекаючи побачити зброю, але отець Назар дістав термос і пачку одноразових стаканчиків.
— Шум уже почався, Левку. Тепер важливо, щоб він пішов за законом. Постав людей по обидва боки дороги. Не хочу, щоб випадкові водії дивилися на цю ганьбу.
Двоє чоловіків швидко перекрили проїзд, виставили знаки й розвернули чорну машину так, що ділянка траси виявилася ніби відрізаною від світу. Залишилися випалене узбіччя, дзижчання комах, гаряче повітря над асфальтом і Кравець, який раптом став маленьким на власній дорозі.
— Сядь, лейтенанте, — отець Назар указав на повалений стовбур біля кущів. — Поговоримо. Не про гроші. Про честь. Вам, мабуть, пояснювали це слово. Чи воно не входило до програми?
Кравець сів на край стовбура, тримаючи руки перед собою. Кора вп’ялася йому в долоні, але він майже не відчував болю. Він уже розумів, що кожна хвилина відбирає в нього не гроші й не зміну — життя, яке він вважав влаштованим. Ще вранці ця дорога здавалася йому годівницею, а тепер стала довгим коридором, що веде туди, звідки не телефонують із проханням відпустити.
— Назаре Семеновичу, ви ж самі розумієте, — почав він жалібно. — Зарплата не така, як людям здається. Борги, сім’я, дружина щодня вимагає…
— У мене був старшина Павло Руденко, — перебив Середа. — П’ятеро дітей, хвора мати, дім без даху після пожежі. Грошей не вистачало навіть на найнеобхідніше. Одного разу йому запропонували суму, за яку він міг би закрити всі біди разом. Треба було лише заплющити очі й пропустити чужу колону. Він першим сказав мені: «Командире, якщо візьмемо, я більше в дзеркало не подивлюся». Потім він загинув, прикриваючи відхід. А ти сидиш на мирній дорозі в чистій формі й розповідаєш мені про сімейні витрати.
Кравець опустив погляд. Священник налив чаю, простягнув йому стаканчик. Той узяв обома руками й розхлюпав на штани.
— Пий. Перед бурею краще дихати рівно.
Левко тим часом щось перевіряв у телефоні. За кілька хвилин підійшов ближче.
— Назаре Семеновичу, є відомості. Кравець — зять заступника голови місцевої адміністрації, Мирона Бойка. По ньому вже проходили службові перевірки. Усі закриті. Скарги водіїв зникали з архіву.
Середа навіть не здивувався. Він лише подивився на інспектора трохи уважніше.
— Отже, є кому прикривати. Тому ти такий упевнений?
Кравець мовчав, але в його очах на коротку мить майнула колишня самовпевненість. Він усе ще чіплявся за тестя, за зв’язки, за звичні дзвінки, які могли гасити неприємності до того, як ті доходили до кабінетів.
Отець Назар дістав старий кнопковий телефон. Набрав номер, підніс апарат до вуха.
— Олеже Мироновичу? Це Середа. Так, живий. Ні, не з доброї нагоди. Застряг у тебе на трасі. Твої підлеглі вирішили оформити мене як п’яного й запропонували заплатити. Ні, приїжджати поки не треба. Просто послухай.
Кравець перестав рухатися. Навіть на відстані було чути, як різко змінився голос на тому кінці. Священник тримав телефон трохи осторонь від вуха, але обличчя його залишалося спокійним.
— Так, саме так. Документи майже не дивився. Одразу почав тиснути. Рука до зброї в нього теж пішла. Ні, я цілий. Левко поруч, випадково опинився неподалік.
Він слухав довго. Шевчук стояв білий як крейда. Кравець, здавалося, намагався втиснутися в повалене дерево.
— Зробимо так, Олеже, — нарешті сказав Середа. — Я передам слухавку лейтенантові. Нехай почує тебе сам. Тільки бережи голос, тобі ще людьми командувати.
Священник простягнув телефон Кравцю.
— Візьми. Начальство хоче познайомитися ближче.
Інспектор дивився на апарат так, ніби це була зведена граната, яку тепер доведеться тримати голими руками…
